Українські рефератиучбові матеріали на українській мові

RefBaza.com.ua пропонує студентам та абітурієнтам найбільшу базу з рефератів! Також ви можете ділитися своїми рефератами для поповнення бази.

Административно-правовой статус громадянина як суб'єкта адміністративного права

Сторінка 3

Суб'єкт адміністративного права — це конкретний учасник адміністративно-правових відносин, у які він вступає або за свого власного бажанню (розсуду), або у силу обов'язки, покладений нього спеціальної правової нормою. Наприклад, громадянин може оскаржити прийняте органом виконавчої постанову до суду, якщо уряд вважає, що його порушує його ж правничий та свободи. Разом із тим він може і оскаржити цієї постанови. Посадове обличчя, що займає в органі виконавчої державну посаду державної служби, зобов'язане захищати правничий та свободи громадян, і у необхідних випадках приймати відповідних заходів з їхньої забезпечення. Прокурор зобов'язаний за наявності достатніх підстав порушити провадження у справі про адміністративне правопорушення; цю постанову є реалізацією його правового статусу. Приклади реалізації суб'єктами адміністративного права свого правового статусу дуже й дуже численні.

Суб'єкти адміністративного права — реальні учасники адміністративно-правових відносин, володіючи адміністративно-правовим статусом, беруть участь у організації публічного управління (державного устрою і муніципального), у самій управлінської діяльності, соціальній та процесі управління (адміністративних процедурах). Проте адміністративно-правової статус розкривається взаємовідносин між органами управління та громадянами, і навіть інші суб'єкти права. Отже, адміністративно-правової статус визначається правами, свободами, їх гарантіями, обов'язками, правоограничениями, обсягом відповідальності.

Як принципового становища слід визначити, що суб'єкти адміністративного права можуть реалізовувати свій правової статус і в рамках наступних чотирьох найбільших блоків виникаючих правовідносин:

1) в организационно-управленческом праві (відносини з загальної організації управління у різних галузях, і сферах управління);

2) в управлінському процесі, т. е. у межах використання управлінських процедур, підготовки й ухвалення правових актів управління застосування інших адміністративно-правових форм і методів;

3) в адміністративному процесі, т. е. у системі відносин стосовно гарантування судового захисту прав, свобод, законних інтересів фізичних юридичних осіб;

4) в административно-деликтном праві, т. е. у системі відносин, що виникають у ході застосування заходів адміністративного примусу уповноваженими органами і посадовими особами до суб'єктів, порушують правові норми

1.2 Види суб'єктів аминистративного права

У штатівській спеціальній літературі різняться індивідуальні і колективні суб'єкти адміністративного права.

Индивидуальными суб'єктами є громадяни Російської Федерації, іноземним громадянам й обличчя без громадянства.

Ці особи не перебувають у стійких, безперервних організаційних стосунки з органами виконавчої влади чи публічного управління. Суб'єктами адміністративно-правових відносин громадяни стають, наприклад, необхідність скоєння будь-якого дії, виконання встановленої їм обов'язки, отримання дозволу (ліцензії) відповідного державний орган, оскарження до суду дій (бездіяльності) чи вирішення органів виконавчої, що порушують права, волі народів і законні інтереси (на громадянина накладається адміністративне стягнення за досконале адміністративне правопорушення; він спрямовує скаргу до суду дію посадової особи, котрий право чи обмежив її волі; громадяни засновують громадське об'єднання тощо. буд.).

До індивідуальним суб'єктам адміністративного права ставляться також державний службовець чи посадова особа. Вони займають державницькі посади як у державних органах влади, перебувають у стійких і безперервних організаційних стосунки з зазначеними органами; їх статус однаковим чином регламентований нормативними правовими актами; вони здійснюють компетенцію державних мають при цьому відповідні державно-владні повноваження; виконують дії і приймає рішення від імені державні органи (цьому вони — індивідуальні суб'єкти права).

Колективні суб'єкти адміністративного права - - це групи людей, є організаціями (державними, недержавними, приватними, громадськими), котрі виступають в зовнішніх відносинах як самостійні суб'єкти права; порядок їх створення і діяльність регламентовані нормативними правовими актами. У адміністративно-правових відносинах колективні суб'єкти права діють від імені; закони та інші нормативні правові акти надають їм правничий та покладає них конкретні обов'язки.

Державна організація у науковому сенсі є організаційно та юридично єдиний колектив, правосуб'єктність якого здійснюють уповноважені особи, діючі як в зовнішніх, і у внутриорганизационных відносинах від імені держави.

Організація — це сукупність людей, колектив; вона не передбачає діяльність, розраховану для досягнення певних цілей і чинену з певних процедурам (правилам). Ознаками організації є:

сукупність людей;

здійснення діяльність у відповідно до встановлених завданнями;

визначення цілей і завдань організації;

наявність основний діяльності (її характеру і головне напрямів);

відповідні процедури (правила) діяльності;

формування структури (утворювані підрозділи);

нормативне встановлення компетенції й обмеження повноважень відповідних посадових осіб (службовців, співробітників).

Усі організації поділяються на великі групи: державні та недержавні. Вони різняться тим, що й статус, процедуру установи, реорганізації і припинення діяльності, правової режим управлінських дій (рішень), порядок захисту прав визначають різні нормативні правові акти.

Державна організація є частина державного механізму (державної адміністрації), що має певної самостійністю у реалізації належні їй повноважень, має відповідний правової статус. Її діяльність спрямовано забезпечення публічних інтересів та гарантувати захист правий і законних інтересів людини і громадянина. До державним організаціям ставляться державні органи,, установи, підприємства (наприклад, унітарні підприємства). Підприємства здійснюють виробничо-господарську діяльність; установи реалізують переважно повноваження соціально-культурного характеру (наприклад, заклади охорони здоров'я), а державні органи мають государственно-властными повноваженнями, здійснення яких тягне наступ юридичних наслідків.

Державні організації мають компетенцію, т. е. межі ведення і здійснення владних повноважень, які представляють той чи інший обсяг державної діяльності, покладене на відповідний орган; це, власне, коло розв'язуваних питань, передбачених правовими актами. Компетенція повинен мати нормативний характері і включати такі елементи:

1) завдання державної організації, т. е. чого слід їй досягти, чого вона створюється чи створюється;

2) функції (головних напрямків діяльності);

3) встановлені нормативними актами права, обов'язки, обсяг правову відповідальність;

4) форми та методи роботи організації стосовно її завданням, функцій, прав і обов'язків (прийняття нормативних правових актів управління, укладати договори, вчинення юридично значимих діянь П.Лазаренка та т. буд.).

Компетенція то, можливо загальної, галузевої, міжгалузевий, внутрішньогалузевої, административно-юрисдикционной.

До суб'єктам адміністративного права належить і такі державні органи, які входять до системи органів виконавчої, однак у своєї діяльності виконують специфічні организационно-распорядительные функції (наприклад, органи законодавчої (представницької) влади, федеральні суди, прокуратура). Вони здійснюють управлінську діяльність внутриорганизационного характеру; наприклад, керівники цих органів видають накази і розпорядження з організації діяльності самого органу; застосовують заходи заохочення і дисциплінарного примусу; організують виконання у органах протипожежних, санітарно-епідеміологічних та інших загальнообов'язкових правив і норм.


Схожі реферати

Статистика

1 2 [3] 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19