Українські рефератиучбові матеріали на українській мові

RefBaza.com.ua пропонує студентам та абітурієнтам найбільшу базу з рефератів! Також ви можете ділитися своїми рефератами для поповнення бази.

Астрономічні основи літочислення

Реферат: Астрономічні основи літочислення

План

Запровадження

1. Деякі дані з астрономії

2. Головні одиниця виміру часу: добу, місяць, рік

3. Виникнення та розвитку способів вимірювань часу. Сучасна служба часу

Висновок

Список літератури

ЗАПРОВАДЖЕННЯ

Одне з найважливіших умов праці відновлення закономірного процесу розвитку людського суспільства є точна датування історичних подій. На ранніх стадіях розвитку історичної науки цього питання не надавали великого значення. Без перевірки за істинні дані приймали ті, які значилися у джерелах, і якщо вони указувалися в старих системах літочислення, їх дуже приблизно перекладали на сучасні.

Поступово з'ясувалося, що точна датування подій— справа менш просте, як це можна здаватися. Майже в кожного народу були лише своя календарна система, а й своя вихідна точка времясчисления. А, аби достеменно перевести дати, виражені у поновлюваних джерелах, на сучасну систему рахунки часу потрібна велика попередня робота.

1. Деякі дані з астрономії

Время—одна форму існування матерії. Ми рідко згадуємо визначення. Повсякденне сприйняття часу здається таким природним, які потребують роздумів. А про те, кажучи словами академіка А. Є. Ферсмана, "важко уявити простіше разом із тим паче складне поняття, ніж час .". Розвиток суспільства, все явища навколишнього світу, наші дії і поступки—все протікає у часі. Сучасне життя, процеси нашого розвитку та пізнання немислимі без виміру часу.

Вимірювати час можна з допомогою будь-яких періодично повторюваних явищ природи, але це найбільш зручними при цьому є видимі чергування у взаиморасположении небесних світил і Землі. Щоб осягнути, як ці зміни пов'язані з рахунком часу, слід пригадати що з відомостей астрономії.

Сучасна наука дає чітке уявлення про істинні розміри нашої сонячної системи, про її місце у Всесвіті. Проте за простому спостереженні все небесні тіла виглядають однаково далекими, хіба що розташованими внутрішній поверхні величезного шара—небесной сфери, навколишнього Землю. Абстрактне поняття "небесна сфера" використовують у астрономії. У цьому, оскільки спостерігачеві відкрита лише половина сфери, існує умовний її розподіл на видиме невидимий півкулі.

Підставою півсфери служить умовна площину, обмежена обрієм. Перпендикуляр, відновлений на місці спостереження до площині горизонту, перетинає небесну сферу у точці, що називається зенітом.

Вращение Землі навколо осі із Заходу Схід призводить до видимому обертанню всієї небесної сфери у протилежному напрямі навколо умовну вісь світу, паралельної земної осі.

Крапки умовного перетину осі світу і небесної сфери називаються полюсами світу. На нашому малюнку репрезентовано лише північний полюс світу, який жителів більшості територій північного півкулі нашої планети ототожнюється з Полярної зіркою (а Малої Медведицы). Чим ближче до до земному полюса розташовуватиметься спостерігач, тим більшої буде висота Полярної зірки над обрієм, але в північному полюсі вона стоїть у зеніті. Отже, за висотою полюси світу над обрієм але виміряти широту для точки спостереження.

Лінія, залишена на земної поверхні умовно проведеної площиною через точку спостереження та земну вісь, називається земним меридіаном. Лінію, умовно яка стелиться через астрономічну обсерваторію в Гринвічі (Англія), вважають нульовим, чи початковим, меридіаном. Становище спостерігача щодо початкового меридіана характеризується довготою, т. е. кутом між уявлюваними площинами грінвічського меридіана і меридіана місця спостереження. Долгота вимірюється в градусах на захід і сходу від нульового меридіана (від 0 до 180°), чи годиннику (від 0 до 12 годин).

Проекція земного меридіана на небесну сферу утворює небесний меридіан. У результаті уявного обертання небесної сфери навколо осі світу (насправді ж через обертання Землі навколо осі) кожна точка у ньому протягом доби двічі перетинає небесний меридіан. Такі моменти називаються кульмінаціями. Проходження будь-який зірки через небесний меридіан південніше північного полюси мирасчитается верхньої її кульмінацією. Нижня її кульмінація відбувається у північній частині меридіана і може бути нижчою лінії горизонту, т. е. бути невидимою.

Земля, обертаючись навколо осі, одночасно рухається навколо Сонця. З цією обставиною пов'язаний ряд явищ, мають важливого значення для виміру часу.

Сонце вміщено у центрі небесної сфери, вісь світу розташована вертикально і розділена- у центрі великим колом — небесним екватором. Для земного спостерігача Земля обертається навколо Сонця . відзначається видимим переміщенням Сонця на небесної сфері. Шлях Сонця серед зірок відбувається протягом року у колу, іменованого екліптикою. Рухаючись вздовж екліптики, Сонце послідовно проектується на 12 сузір'їв, розташованих уздовж екліптики складовий так званий Зодіакальний пояс: Водолій, Риби, Овен, Телець, Близнюки, Рак, Лев, Діва, Терези, Скорпіон, Стрелець, Козеріг. У кожному з зодіакальних сузір'їв Сонце перебуває близько місяця.

Плоскость екліптики нахилена до площині небесного екватора з точки 20°. Противолежащие точки їх перетинань Сі Є називаються точками весняного і осіннього рівнодень. У міжнародному календарі їм відповідають дати близько 21-ї березня і майже 23 вересня. Точна прив'язка цих астрономічних моментів календареві неможлива через явища так званої прецесії — переміщення цих точок на небесної сфері з допомогою слабкого коливання земної осі і що з цим усунення полюсів світу. Проте зміни, пов'язані з прецесією, незначні і впливають з цього приводу земного времени[1].

На екліптиці фіксуються ще противолежащие точки Проте й Д: сама північна — точка літнього сонцестояння (близько 22 червня) та південна — точка зимового сонцестояння (близько 22 грудня).

Видимый добовий шлях руху Сонця на небесної сфері є неоднаковим, оскільки залежить від річного і добового обертання Землі.

Важливу роль рахунку у багатьох народів грали і видимі зміни Місяця. Місяць, звертаючись навколо Землі, одночасно рухається та навколо Сонця. Оскільки Місяць світить лише відбитим від поверхні Сонця світлом, її образ залежить від взаєморозташування Землі, відвідин Місяця й Сонця.

Рух Місяця навколо Землі є дуже складним. Обидва небесних тіла обертаються навколо загального центру ваги і водночас навколо Сонця. Тож практичного виміру часу користуються не періодом обороту Місяця навколо Землі, а періодом видимого звернень Місяця стосовно Сонцю, тобто. зміною місячних фаз. Цей період (від молодика до молодика) проходить за 29,53 середніх сонячних діб, і називається синодическим месяцем[2].

2. Головні одиниця виміру часу: добу, місяць, рік

Люди дуже рано почали використовувати астрономічні явища для виміру часу. Набагато пізніше вони зрозуміли, основні одиниці такого виміру неможливо знайти встановлено довільно, оскільки залежить від певних астрономічних закономірностей.

Однією із перших одиниць виміру часу, природно, були добу, т. е. той час, протягом якого Сонце, з'явившись на небокраї, "обходить" Землю і знову з'являється у початкової -точці. Розподіл діб на частини — денну і нічну полегшувало фіксацію цього відрізка часу. У різних народів час зміни діб пов'язувалося зі зміною дні й ночі. Російське слово "добу" походить від древнього "сутыкать", т. е. з'єднувати дві частив ціле, у разі з'єднувати ніч та день, світ і темряву. У давнину початком діб часто вважався схід Сонця (культ Сонця), у мусульман— захід Сонця (культ Місяця), нашого часу найпоширенішої кордоном між цілодобово служить північ, т. е. час, умовно відповідне нижньої кульмінації Сонця на цій території.

Вращение Землі навколо своєї осі відбувається рівномірно, проте низку причин ускладнюють вибір критерію для точного визначення діб. Тому існують поняття: зоряні добу, істинні сонячне проміння і середня сонячна доба.


Схожі реферати

Статистика

[1] 2 3