Українські рефератиучбові матеріали на українській мові

RefBaza.com.ua пропонує студентам та абітурієнтам найбільшу базу з рефератів! Також ви можете ділитися своїми рефератами для поповнення бази.

Паустовський К.Г.

Реферат: Паустовський К.Г.

Коротко себе

Народився зробив у 1892 року у Москві, в Гранатном провулку, у ній жедезнодорожного статистика.

Батько мій, попри професію, яка вимагала тверезого погляду речі, був невиправним мрійником. Він виносив ніяких тягостей і господарчих клопотів. Вочевидь, через цих своїх властивостей батько так важко уживался одному місці.

Після Москви служив в Пскові, у Вільно і, нарешті, більш-менш міцно осів у Києві, на Південно-Західної залізниці.

Моя мати - дочка службовця на цукровому заводі - була жінкою владної і неласкавій. Все життя вона трималася “твердих поглядів”, сводившихся переважно до завдань дітей.

Неласковость її була напускна. Мати була переконана, що тільки за суворому і суворому користуванні дітьми можна виростити їх “що - нибудь путнє”.

Сім'я наш був велика і різноманітний, схильна до занять мистецтвом. У сім'ї багато співали, грали на роялі, благоговійно любили театр. До цього часу я ходжу до театру, як у свято.

Навчався зробив у Києві, у "класичній гімназії. Нашому випуску пощастило: ми мали добрі вчителі про “гуманітарних наук”- російської словесності, відчуття історії і психології. Літературу ми знали і любили й, звісно, більше часу витрачали для читання книжок, аніж приготування уроків.

Найкращим часом - часом шалених мрій, захоплень і безсонних ночей - була київська весна, сліпуча і ніжна весна України. Вона тонула в росистої бузку, в трохи липкою першої зелені київських садів, в запаху тополю і рожевих свічках старих каштанів.

У такі весни не міг не закохуватися в гімназисток з такими тяжкими косами і писати віршів. І писав їх це без будь-якого упину, по два-три вірші щодня.

У сім'ї, по тодішньому часу вважалася передовою та ліберальної, багато говорилося про простий народ, але розуміли під нею переважно селян. Про робочих, про пролетаріат говорили рідко. Тоді від слова “пролетаріат” уявляв собі величезні і димні заводи - Путиловский, Обухівський і Ижорский,- начебто весь російський робітничий клас було зібрано лише у Петербурзі і саме цих заводах.

Коли був у шостий клас, сім'я наша розпалася, і відтоді сам мав заробляти собі життя і навчання.

Перебивався досить важкою працею, так званим репетиторством.

У цьому класі гімназії я написав перше оповідання і надрукував їх у київському літературному журналі “Вогні”. Це було, наскільки я пам'ятаю, в 1911 року.

З того часу рішення стати письменником заволоділо мною настільки міцно, що почав підкоряти своє життя цієї єдиної мети.

У 1912 року закінчив гімназію, двох років пробув у Київському університеті, і працював і зиму і літо все тим самим репетитором, вірніше, домашнім учителем.

На той час вже значна частина попоїздив країною (в батьківському інституті були безкоштовні залізничні квитки).

У 1914 року перевівся до університету і переїхав до Москви.

Почалася перша світова війна. Мене як молодшого сина у сім'ї у армію по тодішнім законам не взяли.

Йшла війна, неможливо було сидіти на нуднуватих університетських лекціях. Я нудився в сумній московської квартирі й рвався назовні, у законодавчу гущавину життя, яку мало знав.

Я приохотився тоді до московським трактирам. Там не за п'ять копійок можна було замовити “пару чаю” і сивіти весь день була в людському гомоні, дзенькоті чашок і бряцающем гуркоті “машини” - оркестриона.

Трактиры були народними сборищами. Кого лише я - не зустрічав! Извозчиков, Юродивых, селян, робочих, толстовцев, молочарок, циган, швачок, ремісників, студентів, повій бородатих солдатів - “ополченців”.

Тоді в мене вже було готове залишити тимчасово писання туманних своїх розповідей та “піти у життя”.

Я скористався першій же його можливістю вирватися із убогого свого домашнього ужитку та надійшов вожатим на московський трамвай.

Поздней восени 1914 року у Москві почали формувати кілька тилових санітарних поїздів. Я пішов із трамвая і зробив санітаром однією з цих поїздів.

Ми брали поранених у Москві розвозили їх за глибоким тиловим містам. Тоді я б вперше дізнався і цікава всім усім серцем і назавжди полюбив середню смугу Росії із її низьким як і тоді зробив висновок, сиротливыми, але милими небесами, з молочним димком сіл, ледачим дзвоном, поземками і скрипом розвальней, дрібноліссям і унавоженными містами - Ярославлем, Нижним Новгородом, Арзамасом, Тамбовом, Симбирском і Самарою.

Під час роботи з санітарному поїзді я чув од поранених безліч чудових розповідей та розмов із всіляким приводів.

У 1915 року все наше студентську команду перевели з тилового поїзда на польовий. Нині ми брали поранених поблизу місця боїв, у Польщі Галичині, і відвозили в Гомель і місто Київ.

Восени 1915 року перейшов із поїзди польовий санітарний загін і пройшов з нею довгий шлях відступу від Любліна у Польщі до містечка Несвижа у Білорусі.

У загоні з попавшегося мені заяложеного обривка газети з'ясували, що однієї і того самого дня було вбито різними фронтах два моїх брата. Я залишився в матері цілком один, крім напівсліпий і хворий моєї сестри.

Я повернувся до матері, але так важко зміг висидіти у Москві знову почав своє блукацьку життя.

Лютнева революція застала моїй глухому містечку Єфремова колишньої Тульської губернії.

Я відразу ж відбув до Москви, де вже йшли гучні мітинги усім перехрестях, але переважно близько пам'яток Пушкіну і Сковелеву.

Щодня я почав працювати репортером в газетах, не спав, і їла, носився по мітингам і уперше познайомився з двома письменниками - іншому Чехова Гиляровским, і починаючим письменником - волгарем Яковлєвим.

Після Жовтневої революції" і переїзду Радянського уряду Москви я часто бував на засіданнях ЦВК, кілька разів чув Леніна, був свідком всіх подій у Москві то небувале, молода і бурхливе час.

Потім знову поневірянь по півдню країни, знову Київ, служба у Червоній Арміі в караульному полку, бої з різними несосвітенними отаманами.

Із Києва поїхав до Одеси, почав працювати там з газети “Моряк” - мабуть, найоригінальнішою із усіх тодішніх радянських газет. Вона друкувалася звороті різнобарвних аркушів від чайних бандеролей.

У Одесі я вперше потрапив у середу молодих письменників. Серед співробітників “Моряка” були Катаєв, Ільф, Багрицкий, Шенгелі, Лев Славин, Бабель, Андрій Соболь, Семен Кірсанов і навіть престарілий письменник Юшкевич.

У Одесі я жив біля моря, и багато писав, але ще друкувався, вважаючи, що ще домігся вміння опановувати будь-яким матеріалом, та жанром.

Невдовзі мною знову оволоділа “муза далеких мандрівок”. Я виїхав із Одеси, жив у Сухуме, до Батумі, до Тбілісі, був у Эривани, Баку і Джульфе, поки, нарешті, не повернувся до Москви.

Декілька десятків років працював у Москві редактором РОСТа вже почав раз у раз друкуватися.

Першої моєї книгою був збірку розповідей “Зустрічні кораблі”.

Майже кожен моя книга - це поїздка. Або, вірніше, кожна поїздка - це книга.

Після поїздки до Поті я написав “Колхиду”, після вивчення берегів Чорномор'я - “Чорне море”, після життя жінок у Карелії й у Петрозаводську - “Долю Шарля Лонсевиля” і “Озерний фронт”.

Під час Великої Великої Вітчизняної війни був військовим кореспондентом на Південному фронті і також об'їздив безліч місць.

Кожен письменника своя манера жити і писати. Що мене, то тут для плідної праці мені треба дві речі: поїздки країною та зосередженість.

У повоєнні роки я багато їздив по Заходу, - був у Польщі, Чехословаччини, Болгарії, Туреччини, Італії - жив на острові Капрі, у Туріні, Римі, у Парижі й Півдні Франції - в Авіньйоні і Арлі. Був в Англії, Бельгії - у Брюсселі й Остенде, - Голландії, Швеції та мимохідь ще інших країнах.


Схожі реферати

Статистика

Реферат: Паустовський К.Г.
Рубрика: Історична особистість
Дата публікації: 2013-03-03 18:03:03
Прочитано: 3 раз