Українські рефератиучбові матеріали на українській мові

RefBaza.com.ua пропонує студентам та абітурієнтам найбільшу базу з рефератів! Також ви можете ділитися своїми рефератами для поповнення бази.

Академік Сатпаев

Реферат: Академік Сатпаев

Каныш Имантаевич Сатпаев

Академік Каныш Имантаевич Сатпаев - видатний геолог, вчений і великий організатор науки, засновник республіканської геологічної служби й Академії наук Казахської РСР, творцем Великого Жезказгана та Інституту геологічних наук, які мають нині його ім'я. Він - перший президент Академії наук Казахстану й навіть перший союзний академик-казах (з 1946г.). З іменем Тараса Шевченка пов'язана один із найбільш яскравих сторінок історії геологічного вивчення і розкриття багатств надр Казахстану, організації широких комплексних досліджень, вкладених у якнайшвидше виявлення родовищ з корисними копалинами і розширення мінерально-сировинної бази країни.

Сатпаев народився 12 квітня 1899 року казаха-кочевника в аулі № 4 Баянаульского району Павлодарської області. Навчався у аульной школі, потім у русско-казахском училище Павлодара і після успішного закінчення Семипалатинській учительській семінарії в 1918 року працював учителем природознавства на педагогічних курсах у Семипалатинську, а 1920 року призначається народним суддею. На прохання Сатпаева Семипалатинський ревком в 1921 року спрямовує їх у Томський технологічний інститут, де зараз його, після блискуче зданих прийомних випробувань, стає студентом геологорозвідувального відділення гірського факультету.

Саме студентські роки початок формуватися научно-инженерное світогляд Сатпаева під благотворним впливом сибірської школи геологів і і його улюбленого вчителя і наставника професора М. А. Усова, глибокі наукові ідеї, й знання якого пізніше стали основою всією творчою діяльності Сатпаева.

Становленню його багатогранній особистості сприяли як чудові педагоги та її великі вчителя, такі як академіки М. А. Усов і У. А. Обручев, проти нього стояли Чокан Валиханов і Абай. Сама духовна атмосфера у той час, що з великими відкриттями людства у сфері науку й техніки, літератури і мистецтва, вигідно сприяла вихованню й становленню талановитої людини.

Восени 1926 року, пропрацювавши якийсь час у Москві після завершення навчання, молодий инженер-геолог Каныш Имантаевич їде до Карсакпай. На судилася йому важке завдання організації та проведення перших стаціонарних геологорозвідувальних робіт на мідному Жезказганском і вугільному Байконурском месторожденях, що започаткували планомірному виявлення запасів з корисними копалинами в усьому Жезказган-Улытауском районі. Через війну плідної праці в 1928 року Сатпаев дійшов сміливому й обгрунтованого висновку у тому, що «Жезказганский район є ще однією з найбагатших провінцій міді, на користь якої у майбутньому, можливо, поступляться звання як родовища Уралу, а й більшість відомих мідних провінцій Америки». Вдохновляемый непохитної вірою на велике майбутнє Жезказгана і, завдяки наполегливості і невтомною енергії Сатпаева, очолюваний ним молодий колектив геологів - розвідників працювали з величезним ентузіазмом і, попри великі труднощі минулих років, протягом трьох років зумів одержати чудові результати. Наприкінці 1931 року у надрах Жезказгана виявлено величезні запаси руд, і він міцно зайняв місце мідних родовищ колишнього Радянського Союзу. У 1938 року було вирішено про проектуванні та початок будівництва Жезказганского гірничо-металургійного комбінату. У 1940 року за видатні досягнення у геологічному вивченні Жезказган-Улытауского району До. І. Сатпаев нагородили орденом Леніна. Молодий гірський инженер-геолог Каныш Сатпаев п'ятнадцять років очолював комплексну геологічну службу в Жезказган-Улытауском районі. Сьогоднішній Великий Жезказган з права називають дітищем академіка Каныша Сатпаева.

Життєвий шлях який завжди був усипаний трояндами, були роки несправедливих гонінь, прикрощів і негараздів. Так було в тридцятих років троє Сатпаевых були репресовані й загинули. Рідний брат Сатпаева Газиз (1892-1937) перед революцією навчався у Семипалатинській гімназії, готувався стати медичним працівником. Каныш любив і шанував його, високо цінував її й душевні якості. Жертвою несправедливості упав і Карим Жаминович Сатпаев (1897-1936). За свідченням сучасників - освічений, чарівна людина, талановитий скрипаль, організатор етнографічних вечорів. І нарешті третій - великий педагог, перший серед казахів фахівець із російській мові й літератури, природознавства, перший директор Семипалатинській семінарії і Семипалатинського педагогічного технікуму О.З. Сатпаев (1881-1938). Але Каныш Имантаевич він був переконаним оптимістом, будь-коли втрачав віри у себе та непохитно боровся за правду.

Восени 1941 року Сатпаев був призначений заступником голови, а ще через рік головою Президії Казахского філії АН СРСР. Серед найважливіших проблем, вирішених геологами республіки під керівництвом Сатпаева у воєнні роки, було безперебійне постачання фронту металом, вугіллям, нафтою. Значення казахстанської допомоги фронту і у цьому Сатпаева були, безумовно, величезними. З зрозумілою гордістю він чимало разів говорив: «Дев'ять із десятьох куль, разючих гітлерівських окупантів, відливається з свинцю, видобутого у Казахстані».

Війна з фашизмом зажадала перебудови діяльності Казахского філії Академії наук, керівником якого був Сатпаев. У той лихоліття з його ініціативи нарощується виплавка міді на Балхашском заводі з допомогою залучення у переробку руд Жезказгана, він уміло направляв діяльність вітчизняних дослідників та бере активну участь у роботі з розширенню й оптимізації сировинної бази металургійних підприємств Рудного Алтаю і Південного Казахстану.

У суворі воєнні часи Сатпаев та її соратники зробили справжній науковий подвиг, коли ворог захопив єдине чинне тоді Никопольское марганцевое родовище в Україні, перекрив дороги до Чиатуре на Кавказі та в уральські танкові заводи виявилися без сировини для броньовим стали. Так було в початку 1942 року було отримано шифрована телеграма мови за підписом голови Державного Комітету Оборони І. Сталіна, яка зобов'язує геологів терміново знайти родовище марганцю, требовавшегося для випуску броньовим стали. Того ж день була в Будинок уряду запросили всіх геологів та закордонних вчених, які перебували у Алма-Аті, дали від імені першого секретаря ЦК завдання - на ранок наступного дня прийти з готовими пропозиціями щодо через це. Яке було подив повторно присутніх фахівців, мовчазно козаків у залі, коли з місця піднявся їх колега Сатпаев і геть відповідально заявив у тому, що потрібна для фронту ферромарганцевая руда достатньої кількості є у містечку Жезды, всього з відривом 45 км від станції Жезказган. Після недовгою перевірки рудних зразків досі невідомого родовища почалося підготування до видобутку руд, не переривалася жодної хвилини цілодобово. На будмайданчиках трудилися тис. чоловік, була сконцентрована різноманітна техніка. Напруга наростала з дня на день. Державного комітету оборони, і з фронту бойових дій в, щодня отримував зведення від будівельників Жезды. Через війну прийнятих жорстких заходів і героїчних зусиль жезказганцев через 38 днів із початку підготовчих робіт було відвантажено перші тонни дорогоцінної марганцевої руди, три місяці було завершено на будівництво залізниці, заодно рудника й робочого селища.

1 червня 1946 року заснована Академія наук Казахської РСР, на врочистому відкритті якої Сатпаев був обраний першим президентом, залишаючись заодно й директором Інституту геологічних наук. Підстава національної Академії наук стало історичним актом великою політичною важливості й величезним стрибком у розвитку науку й культури казахського народу. На той час у центрі республіки вже налічувалося понад 1500 людина, зокрема 78 лікарів і професорів, близько 200 кандидатів наук. Один із видатних заслуг Сатпаева - це створення «казахстанської школи геологів», почерк якої може і понині впевнено прозирає у геологічній науці, і практиці. У стислі терміни цій ще молодій організацією було розроблено й передано на впровадження у народне господарство більш 200 найцікавіших робіт, автором і співавтором багатьох із них був До. І. Сатпаев. Відкрився низку інших академічних інститутів: ядерної фізики, математики механіки, гідрогеології і гидрофизики, хімії нафти і природних солей в Атырау, хіміко-металургійний в Караганді, Алтайский гірничо-металургійний в Усть-Каменогорську, іхтіології і рибного господарства за Балхаше, експериментальної біології, економіки, філософії і право, літератури і мистецтва, мовознавства та інші. Як президент Академії наук, Сатпаев разом з науково-організаційній діяльністю проводив державну і роботу: неодноразово обирався делегатом Верховної ради СРСР з 1946 по 1964 року й Верховної Ради Казахської РСР з 1947 по 1959 року. З 1962 по 1964 рік обіймав посаду заступника Голову Ради Союзу Верховної ради СРСР шостого скликання. Більше двох десятків раз нагороджувався урядовими нагородами, зокрема чотирма орденами Леніна. Каныш Имантаевич входив до багатьох державних комітетів і комісій, редакційних колегій наукових журналів, політичних вимог і наукових товариств. Чимало зусиль і енергії віддавав становленню та розвитку міжнародних зв'язків Академії наук Казахстану, зміцненню й поглибленню співробітництва вчених з колегами із Росії, України, Узбекистану, Грузії, Киргизії, Таджикистану та інших республік. Сатпаев дуже багато писав. Його творчому доробку понад 800 друкованих робіт, опублікованих російською, казахському, китайському, арабському, англійському та іншими мовами.


Схожі реферати

Статистика

[1] 2