Українські рефератиучбові матеріали на українській мові

RefBaza.com.ua пропонує студентам та абітурієнтам найбільшу базу з рефератів! Також ви можете ділитися своїми рефератами для поповнення бази.

Адвокати, їхніх прав й обов'язки

Реферат: Адвокати, їхніх прав й обов'язки

ПЛАН

Запровадження:

Основні завдання адвокатури, визначення та місце адвокатури у системі правоохоронних органів.

1) правничий та обов'язки адвокатів відповідно до судову реформу 1864 року.

2) історія становлення та розвитку адвокатури до 1979 року.

3) організація адвокатури на етапі (колегії адвокатів, загальні збори, президія, ревізійна комісія), юридичні консультації та питання збереження у яких особистих таємниць громадян, проблеми оплати праці адвокатів.

4) правничий та обов'язки адвокатів згідно з Положенням про Адвокатуре від 20 листопада 1980 року.

5) правничий та обов'язки адвокатів по ЦПК РСФРР та УСРР КПК РФ.

6) не процесуальна діяльність захисника.

Укладання:

взаємовідносини адвокатури з колишніми державними органами; про проект нового "закону про адвокатурі".

Бібліографія

Запровадження

Захист потрібна у тому, аби запобігти слідчих і судових помилок особливий: притягнення до кримінальної відповідальності, засудження і засудження безневинної або осуду винного згідно із законом, який передбачає відповідальність за більш тяжкий злочин, ніж у дійсності їм досконале чи призначення надмірно суворого покарання, соціальній та інших випадках.

Усунення таких помилок прерогатива посадових осіб органів, відповідальних за виробництво за кримінальної справи або здійснюють наглядові повноваження. А завдання захисника у тому, щоб своїми клопотаннями, скаргами, запереченнями, поясненнями зважати компетентних посадових осіб допущені слідчі в судові помилки і вимагати їхнього усунення.

Адвокатура - це професійне об'єднання громадян, яке здійснює у встановленому законом порядку захист попередньому слідстві, дізнанні, у суді з кримінальних справ, ще, яке здійснює представництво інтересів позивачів і відповідачів у справах. Адвокатура є громадської самоврядною організацією, покликаної з урахуванням закону надавати для населення й організаціям юридичну допомогу шляхом консультування із питань, складання різноманітних документів і майже ділових бумаг[1].

Адвокатську діяльність є юридична допомогу, яка надається на професійній основі фізичним та юридичним особам шляхом правового консультування, організації захисту чи представництві інтересів в конституційному, цивільному, арбітражному, адміністративному і кримінальному судочинстві, надання інших видів юридичну допомогу відповідно до законодавством Російської Федерації.

Адвокатура виконує правоохоронні функції, проте, не є правоохоронним органом, т.к. у адвоката немає повноважень із примусу над виконанням чиїхось прав, він діє принципово іншій основі: у процесі він - захисник, тобто. захищає, а цивільному судочинстві він – представник, тобто. представляє інтереси тій чи іншій боку.

Звертаючи увагу своїх клопотаннях на грубих порушень законності, допущені міліцією чи слідчими, адвокати сприяють як усунення помилок з конкретної справи, а й поліпшенню стилю роботи правоохоронних органів.

Успішний вибір, і реалізація захисту обвинувачуваного великою мірою залежить від професійного майстерності адвоката, з його вміння аналізувати матеріали справи, вести допит, формулювати запитання експертам. У її розпорядженні захисника перебувають різні способи, з допомогою що їх сперечається із судовим звинуваченням. Він може, зокрема:

- зважати суду на недостатність доказів, належних у основу обвинувачення;

- вказувати на недослідженість версії, опровергающей чи ставить під версію обвинувачення;

- спростовувати обвинувачення шляхом критики що у його основі доказів;

- доводити факти, несумісні з тими, якими обгрунтоване обвинувачення.

Вибір способу дій залежить від захисника, який має враховувати доказову ситуацію у справі.

Проте слід підкреслити, що захист обвинувачуваного ані за яких обставин неспроможна перетворюватися на захист злочину. Адвокат неспроможна на прохання обвинувачуваного вдаватися до незаконним методам захисту, невідповідним правилам процесу. З діяльності адвоката цілком виключені підтасування фактів, їхнього спотворення, подговор свідків, чи постановка їм навідних питань.

Відповідно до статтею 49 КПК РФ адвокат неспроможна відмовитися від прийнятої він захисту. Він тільки вправі використовувати свою інформацію на шкоду підзахисному, а й просто зобов'язаний силу однобічності тією функції максимально використовувати передбачені Законом кошти й способи для з'ясування всього, що виправдовує звинувачуваного чи пом'якшує його відповідальність.

Через специфіку функцій, покладених на адвокатуру, її альтернативності органам структурі державної влади, ставлення до неї змінювалося у різні періоди Росії. Тому, як можливість перейти до розгляду актуальності питань повноважень і управлінських обов'язків Адвоката, цікаво буде звернути увагу до історію становлення та розвитку цієї фінансової інституції нашій країні. Шлях становлення російської адвокатури був складним, робилися різні пошуки кращих форм та способів організації адвокатури.

При самодержавстві розвиток адвокатську діяльність гальмувалося небажанням держави дозволити створення професійних адвокатських об'єднань. Усі царі, від Петра I до Миколи I, були налаштовані рішуче виступають проти створення Росії адвокатської корпорації західного зразка. Протягом усього дореформеного періоду правові представники були аморфною групою без відповідного професійного навчання, організації та назви. Адвокатської практикою займалися переважно державні службовці невисокого рангу на свій вільний час чи перебувають у відставці.

Права й обов'язки адвокатів відповідно до судову реформу 1864 року.

Права адвокатів відповідно до судову реформу 1864 року.

- Право присяжних повірених на корпоративне пристрій; це були у цьому, що повірені кожного округу судової палати з свого середовища обирали рада (найбільше право, проте інші права як розписування окремих осіб членів стану були нечисленні).

Цивільний процес

- Монопольне декларація про отримання доручень на ходіння по чужим «тяжебным справам», але ці право не було реалізовано, т.к. перебував у залежність від «визнання Держрадою за поданням міністра юстиції достатнім числа присяжних повірених, мають проживання відомої місцевості», що, як відомо, не відбулося.

- Право вести цивільні справи переважають у всіх судових установленнях без отримання свідчень на право клопотання по чужим делам[2].

- Право засвідчувати своє повноваження у загальних судових місцях як дорученням, «засвідченого у порядку, а й дорученням, у якій підпис довірителя засвідчено поліцією, нотаріусом чи світовим суддею, і навіть словесним оголошенням довірителя і повіреного, записаним у журналі суду».

- Право зраджувати одна одній состязательные у справах папери без посередництва судових приставів чи розсильних.

- Право бути захисником осіб, яких у державних злочинах і засуджених у Верховній кримінальному суді.

- Право передати захист, покладену на присяжного повіреного, тільки за згодою судна чи підсудного, а інакше це було рівносильне відмові защиты[3].

- Право передати своєму довірителеві, по взаємному з нею згоди, скоєння тих чи інших судових дій, які вимагали особливої звітності чи знань.

- Гонорар робив застереження письмовим угодою з довірителем; за відсутності угоди - винагороду визначалося спеціальної таксою, яку планували видавати раз на 3 роки.

- Право отримання винагороди ведення справ за таксе[4], якщо розрив між присяжним повіреним і довірителем укладено особливе угоду.

- Право у час відмовитися від ведення взятого до свого провадження справи, та заодно він був прийняти усі необхідні заходи для огорожі інтересів довірителя доти, поки не изберёт собі нового повіреного. При такі обставини (відмови від ведення справи) Адвокат мав би повернути довірителеві всі отримані від цього чи з його доручення документи й паперу, зокрема і зібрані самим Адвокатом[5].


Схожі реферати

Статистика

[1] 2 3 4 5 6 7 8 9