Українські рефератиучбові матеріали на українській мові

RefBaza.com.ua пропонує студентам та абітурієнтам найбільшу базу з рефератів! Також ви можете ділитися своїми рефератами для поповнення бази.

Етичні погляди В.С. Соловйова

Реферат: Етичні погляди В.С. Соловйова

ПЛАН:

1. Запровадження: філософська проблема співвідношення добра і зла як і виникла думка “Виправдання добра”. Декілька слів про книзі загалом.

2. Моральна основа “добра у людській природі”:

а) почуття сорому як корінь людської моральності;

б) жалість як вираз етичного відносини людини себе подібним;

до тями благоговіння перед вищим і “релігійне початок в моральності”;

р) з'єднання трьох початкових почуттів як гарантію “добра у людській природі”.

3. Укладання: Основні ідеї, й характерні риси "Виправдання добра”.

Проблема співвідношення добра і зла хвилювала філософів в усі часи. Книжка В. Соловйова “Виправдання добра” - одне з спроб знову звернутися до цієї проблеми. Чому саме цій книжці держава приділяє величезну і пильна увага?

“Виправдання добра” - унікальна робота. У цій книзі за історію етики узагальнюється теоретична робота про добро, змістовно розкриває і яким стверджується його. “Виправдання добра” унікальна ще й тому, що вона оптимістична за духом але рішуче протистоїть песимістичним і негативистским концепціям моралі. Найяскравішою з цих концепцій була ясна річ концепція Ніцше, викладена у його книзі “По той бік добра і зла”. Основна ідея цієї роботи полягала у “зняття” проблеми добра і зла, відмови від визнання основного характеру. Ніцше пропонував замінити стару нормативну етику, различающую добро і зло, нової етикою, що є з іншого боку добра і зла. Зрозуміло, такий песимізм і “применшення” добра зустрічалися і зараз, тому настав момент, коли цілком явною стала необхідність спростувати подібні концепції.

Саме у відповідь цю “критику” добра Соловйов пише виправдання добра, про те, щоб захистити добро від пред'явлених йому обвинувачень. З цієї початкової завдання поступово зросла друга - спробувати дати позитивну теорію добра. З іншого боку, у роботі Соловйов вирішив і цю специфічну завдання, як розгляд основних етичних понять - добро, зло, сенс усього життя, сенс смерті, страждання, любов - у світі нового духовного та високого соціального досвіду. У такий спосіб Росії наприкінці уже минулого століття почав складатися нового образу моральної філософії. Навіть якби у процесі написання “Виправдання добра” Соловйов він у рішення лише одного завдання: досліджувати добро, дати його визначення, розкрити його іпостасі, різновиду, тобто. не виходити далеко за межі етики, - вже й річ, протягом якого він узявся, було значним і важким.

Але Володимир Соловйов побачив поставив собі складнішу завдання: він побачив необхідність казати про властивості добра не як про абстрактних моментах ідеї, й не як про емпіричних фактах, а маю на увазі ”повноту моральних норм всім основних практичних відносин одиничної і збірною жизни”.[1] Отже для філософа проблема добра за межі етики, чіпаючи сферу історії всього людства, соціології, психології, метафізики.

У своїй роботі Соловйов намагається “виправдати” як добро, а й буття, життя цілому, задум Божий про мир. А рішення другий завдання - виправдати довіру на добро, надихнути на роблення добра - поєднується, як свідчить теорія етики, з більшою труднощами.

Головне питання, що намагається вирішити Соловйов, “виправдовуючи” добро, - чи варто жити, тоді як світі панує зло, і що ж таки полягає сенс усього життя.

А, аби цей це запитання, треба розглянути дуже багато фактів, глибоко вивчити життя й людську психіку, звернутися до Бога й до історії. Соловйов обирає довгий і важкий шлях, який визначає структуру книжки: спочатку він вдається у людську природу, потім звертається до Бога, а після на перехрестя історичних подій.

Перша частина праці В. Соловйова називається “Добро у людській природі”. Філософ розглядає поставлене проблему “виправдання” добра через призму людської душі, людської психології, людської сутності. Він справді шукає, знаходить пояснює “добро у людській природі”.

Соловйов був абсолютно впевнений, що є сенс життя не з'являється звідкись іззовні. Людина самостійно його визначає. Називаючи людини “безумовною внутрішньої формою на добро як безумовного содержания”[2], філософ пояснює, що є сенс життя на людину.

Але якщо роль людини у здійсненні добра настільки високою, якщо і существует-то у світі, щоб це дозвіл виправдовувати й можу стверджувати, то яке ж співвідношення добра і зла у людській природі? Перша частина “Виправдання добра” присвячена відповіді це питання.

“Будь-яке моральне вчення, як і вона була його внутрішня переконливість, чи зовнішня авторитетність, залишалося б безсилим і безплідним, але знаходило собі твердих точок опори у самій моральної природі человека”.[3] Як бачимо, в Соловйова поза сумнівом, що загальнолюдська моральність є підвалинами будь-якого значного побудови у сфері етики.

Загальновідомо і давно осмислене, що людина - це істота, якому можна дати однозначну оцінку. Властивості його натури занадто різноманітні і суперечливі: краса і велич співіснують з агресивністю і злобою, лінню і заздрістю, підступництвом, хитрістю та величезною кількістю інших гріхів і пороків. У зв'язку з цим виникає запитання про можливість однозначно позитивної оцінки природи людини з морального погляду.

Соловйов підкреслює наявність в людини таких якостей, які відсутні в усіх інших тварин. Наприклад, почуття сорому, яке “вже є фактичне безумовне відмінність людини з нижнього природы”[4]. На відміну від чоловіка жодна тварина не соромиться своїх фізіологічних актів. Людина ж соромиться, коли тварина початок бере у ньому гору над людським. Відчуття сорому дивовижно, оскільки його неможливо пояснити хоч би не пішли біологічними чи фізіологічними причинами, користю для особини або заради роду. Вона має інше, серйозніше значення: воно свідчить про вищої проти тваринами, моральної природі людини: Якщо людина соромиться своєї животности, отже, він є як людина; Якщо людина соромиться, отже, він є як фізично, а й морально.

На думку Соловйова, принципове значення відчуття сорому у тому, що цим почуттям “визначається етичне ставлення людини матеріальної природе”[5]. Людина соромиться панування матеріальної природи у собі, він соромиться бути їй підлеглим, і тим самим він визнає, щодо неї, свою гідність і внутрішню незалежність, через що він повинен мати матеріальної природою, а чи не навпаки.

Далі у частині “Виправдання добра” філософ пов'язує почуття сорому з принципом аскетизму. Для людини характерно свідомість свого морального гідності, яке напівсвідомо і хитливо у простій дії почутті сорому. Діями ж розуму воно зводиться у принцип аскетизму.

Філософ вважає, що духовним началом людини протидіє матеріальної природі. Це протидія виявляється у сором розвивається в аскетизм. Причиною його не природа як така, а вплив її “нижчою життя”, що прагне до підпорядкування розумного істоти чоловіки й перетворенню їх у “придаток сліпого фізичного процесу”.

Аналізуючи роздуми В. Соловйова про відчуття сорому й підвищення ролі цього у розвитку людської моральності, можна дійти невтішного висновку, що почуття сорому є основним чинником, який вирізняє людини від тварини. Воно формує етичне сприйняття людиною матеріальної природи. Відчуття сорому - цей засіб підпорядкувати стихійну життя людини життя духовної.

Поруч із почуттям сорому, яке Соловйов називає основним моральним почуттям, у природі людини є і відчуття жалості, що становить “корінь етичного ставлення вже немає нижчого, матеріального початку життя жінок у кожній людині, а решти людським і взагалі живих істот, йому подобным”[6]. Філософ розуміє жалість як відчуття чужого страждання чи потреби, солідарності з іншими. На цьому простого кореня, основу якого батьківська, особливо материнська любов, відбуваються потім такі специфічні моральні почуття, як жаль, милосердя, совість, вся многосложность внутрішніх та зовнішніх соціальних зв'язків.


Схожі реферати

Статистика

[1] 2 3