Українські рефератиучбові матеріали на українській мові

RefBaza.com.ua пропонує студентам та абітурієнтам найбільшу базу з рефератів! Також ви можете ділитися своїми рефератами для поповнення бази.

Мораль ніж формою суспільної свідомості

Реферат: Мораль ніж формою суспільної свідомості

Зміст:

1

Запровадження …………………………………………………

2 – 3

2

Сутність і структура моралі ………………………

3 – 5

3

Витоки моральності ………………………………

· Аристотель про етику

· Християнство

· Етична концепція І. Канта

5 – 8

4

Соціальна сутність моралі ……………….………

8 – 12

5

Укладання …………………………………………… .

12

5

Література ………………………………………………

13

Етимологічно термін «мораль» походить від латинського слову «mos» (множину «mores»), обозначающему «норов». Інше значення цієї слова - закон, правило, розпорядження. У сучасному філософської літератури за мораллю розуміється моральність, особлива форма суспільної свідомості вид громадських відносин; одна з основних способів регуляції дій особи у суспільстві з допомогою норм.

Мораль і його розвивається з урахуванням потреби товариства регулювати поведінка людей різноманітних галузях їхнього життя. Мораль вважається однією з доступних способів осмислення людьми складних процесів соціального буття. Корінний проблемою моралі є регулювання взаємин української й інтересів особи й суспільства.

Моральні ідеали, принципи і норми виникли з уявлень людей про справедливість, гуманності, добро, громадському благо тощо. Поведінка людей, що відповідало цим уявленням оголошувалося моральним, протилежне – аморальним. Інакше кажучи, морально те, що, на думку людей, відповідає інтересам нашого суспільства та індивідів. Те, що дає найбільшу користь. Природно, нині ці уявлення змінювалися одвіку до віці, та, крім того, вони були різними якщо представники різних верств населення та груп. Звідси теж виникає специфічність моралі якщо представники різних професій. Усе дає підстави говорити, що мораль має історичний, социально-классовый та фаховий характер.

Сфера діяльності моралі широка, але з тих щонайменше багатство людські стосунки можна зводити до відносинам:

· індивіда й суспільства;

· індивіда і колективу;

· колективу та суспільства;

· колективу та колективу;

· чоловіки й людини;

· людини перед самим собою.

Отже, у вирішенні питань моралі є правомочним як, колективне, а й індивідуальне свідомість: моральний авторитет когось залежить від цього, наскільки правильно він усвідомлює загальні моральні принципи і ідеали нашого суспільства та відбиту у яких історичну необхідність. Об'єктивність підстави таки дозволяє особистості самостійно, залежно від власної свідомості, сприймати й реалізовувати громадські вимоги, приймати рішення, виробляти собі правила життя й оцінювати те що. Тут повстає проблема співвідношення свободи й необхідність. Правильне визначення загального підстави моралі ще означає однозначного виведення потім із нього конкретних моральних і принципів чи безпосереднього прямування індивіда «історичної тенденції». моральна діяльність включає як виконання, а й творчість нових і принципів, перебування найбільш відповідальних сучасності ідеалів і шляхів їх здійснення.

Бесцельно шукати точне визначення сутності моралі, це безуспішно намагалися зробити ще давнини. І лише позначити основний каркас понять, які «складають» цю науку:

· Моральна діяльність – найважливіший компонент моралі, яка у поєднаному вчинках. Вчинок, чи сукупність вчинків, характеризує поведінка особистості, дає чітке уявлення про її справжньої моральності. Отже, лише діяльність й реалізація моральних принципів, і норм дають особистості декларація про зізнання неї справжньої моральної культури. Вчинок своєю чергою містить три компонента:

1. Мотив, - морально усвідомлене спонукання зробити вчинок або ж мотивація, - сукупність мотивів, що означає перевагу тих чи інших цінностей на моральний вибір, індивіда коїть вчинок. Наприклад, …Два приятеля, працівники Кислородного заводу, гуртувалися біля випарника. Стояло спекотне літо. Одне з них сказав: «Добре, якби зараз остудитися!». Інший швидко відвернув заслінку, у результаті хто сказав, був заживо заморожений, що вирвалися парами кисню …

Здається, у разі немає прямих спонукань до вчинення злочину, й тут злочинний результат досягнуто не збігаються з мотивами і метою дії. Тут мотивація, є здавалося б, неадекватною здійсненого діянню. Це діяння, скоріш може бути безмотивним, проте «згорненість мотиву», його ситуативна обумовленість значить його. У цьому імпульсному дії був злочинної цілі й відповідного мотиву, але тут спрацювала стереотипна готовність діяти легковажно, бездумно, під впливом окремих ізольованих уявлень …

2. Результат,– матеріальні чи духовні наслідки вчинку, мають певне значення.

3. Оцінка оточуючими, як найбільш вчинку, і його результату мотиву. Оцінка вчинку виробляється у соотнесении з його соціальній значимістю: його значенням у тому чи тієї людини, людей, колективу, суспільства тощо.

Отже, вчинок це усяка дія, але дію суб'єктивно мотивоване, має для когось значення і тому що викликає себе певне ставлення (оцінку). Вчинок то, можливо моральним, аморальним чи внеморальным, але, тим щонайменше, здатною піддатися оцінці. Наприклад, . підняти підрозділ до атаки морально, якщо атака безрассудна й призведе до безглуздою загибелі, цей вчинок як аморальний, а й злочинний.

· Моральні (моральні) відносини – відносини, у яких вступають люди, роблячи вчинки. Моральні відносини є діалектику суб'єктивного (спонукання, інтереси, бажання) і об'єктивного (норми, ідеали, звичаї) із якими випадає вважатися, і які мають для инидивидов імперативного характеру. Беручи моральні відносини, люди покладає себе конкретні моральні зобов'язання разом із тим покладає себе моральні права.

· Моральне свідомість – включає у собі пізнання, знання, вольове спонукання і що б вплив на моральну діяльність й моральні відносини. Сюди також відносять: моральне самосвідомість, моральну самооцінку. Моральне свідомість завжди аксиологично, бо у кожному своєму елементі воно укладає оцінку з позиції виробленої системи цінностей і спирається на певну сукупність моральних норм, зразків, принципів традицій і ідеалів. Моральне свідомість як система оцінок зі знаками плюс чи мінус, відбиває дійсність крізь призму схвалень і засуджень, через протилежність добра і зла, ставлення, і діяльність, наміри - ці категорії у питаннях етики мають першочергового значення. Аристотель, вперше у європейської етики всебічно розглянув поняття «намір», розумів його саме як чесноти і свідомо протиставляв, відрізняв від волі і потрібна уявлення («Никомахова етика», книга III, гл.4, 5, 6, 7). Намір немає працювати з тим, що організувати неможливо здійснити, а спрямоване те що, що при владі людини, вони стосуються коштів досягнення цієї мети (не можна сказати: я збираюся бути блаженним) на відміну волі взагалі, яка може поводитися з неможливим (бажання безсмертя, наприклад), і давати те що, що не української влади (бажання перемоги тому чи іншому атлету про змагання), стосується цілей людини. Раціональне зерно думки Аристотеля, за якою намір стосується коштів, а воля - цілей людської діяльності, у тому, що змістом наміри може бути, зазвичай, мети здійсненні, реальні, взяті у єдності із засобами її досягнення. Намір теж є уявлення. Перше завжди практично орієнтоване, виділяє у світі тільки те, що при владі людини, друге має все: і вічне, і неможливе; перше різниться добро і зло, друге - істинністю і ложностью; перше є вказівку до дії, свідчить, чого домагатися і чого уникати, що робити з предметом; друге аналізує, що таке сам предмет і він корисний; перше хвалять, як його узгоджується з боргом, друге - як його істинно; перше стосується, відомо, друге те, що нам невідомо. До того ж, завершує свою порівняльну характеристику Аристотель, добрі наміри і кращі уявлення зустрічаються в одним і тієї ж людей. Власний суттєвий ознака наміри Аристотель вбачають у тому, що він передує попередній вибір, зважування мотивів, під яким він передусім розуміє різну побуждающую роль розуму і задоволень: « Воно є щось, що обирається переважно над іншими».


Схожі реферати

Статистика

[1] 2 3 4 5