Українські рефератиучбові матеріали на українській мові

RefBaza.com.ua пропонує студентам та абітурієнтам найбільшу базу з рефератів! Також ви можете ділитися своїми рефератами для поповнення бази.

Аристотель “Про душі”

Реферат: Аристотель “Про душі”

1. Які завдання пізнання душі ставить Аристотель?

2. Яке співвідношення душі, й руху?

3. Яке співвідношення душі, й тілесності?

4. Якого роду сущого належить душа?

5. Які частини душі виділяє Аристотель?

6. Якими здібностями має душа?

7. Що таке энтелехия?

1. Які завдання пізнання душі ставить Аристотель?

Насамперед слід визначити якого роду (сущого) належить душу та що вона таке; чи є він певне щось; Чи належить вона до того що, що є щодо можливості. чи, скоріш, є певна энтелехия- (грецьк. entelechia - має ціль десь у собі) - у Аристотеля - цілеспрямованість, цілеспрямованість як рушійна сила).

Слід також сказати з'ясувати, полягає чи душа з двох частин чи ні однорідні усе душі чи ні. І їли не однорідні, то відрізняються вони друг від друга з вигляду чи з роду. Це потрібно з'ясувати оскільки ті, хто говорить про душі й досліджує її, розглядають, очевидно, лише людську душу. на повинен вислизати ми і те, одне чи визначення душі, як. наприклад, визначення живої істоти одне, чи душа кожного роду має особливе визначення, як, наприклад душа коня, собаки, людини, Бога ( живе ж істота як загальне є або щось, або щось наступне, таким чином само і із усілякою інший висловлюваної спільністю.) Далі, якщо є не безліч душ, лише частини душі, постає питання: чи потрібно спочатку досліджувати всю душу чи її частини? важко також стосовно частин визначити, які їх різняться між собою за своєю природою і чи потрібно спочатку досліджувати частини, або ж види своєї діяльності (наприклад, мислення чи розум, відчуття чи здатність відчуття). І як і щодо інших здібностей душі. Якщо ж треба спочатку досліджувати види її діяльність, то знов-таки можна було порушити питання, слід уже спочатку розглянути те, що їм противолежит, наприклад: ощущаемое колись здібності відчуття, мислиме - колись розумові здібності.

2.Каково співвідношення душі, й руху?

Аристотель розумів душу, як рушійне початок, але стверджував що саме душа неспроможна рухатися.

Аристотель розрізняв чотири виду руху (зміни):

(1.) виникнення і знищення; (2) якісну зміну, тобто. зміна властивості;

(3) кількісне зміна, тобто. збільшення і зменшення (зростання, спад); (4) переміщення, зміна місця. Власне до руху він відносить зміни виду (2)-(4), оскільки зміна виду (1) є радше просто вимір, яке у переході однієї речі до іншої. Тим більше що, стверджує філософ, виникнення і знищення відбуваються щодо сутності; нею ж “немає руху, оскільки ніщо існуюче їй не протистоїть”.

Оскільки є чотири виду рухів, то душа повинен мати чи одна з цих рухів, чи кілька, або всі. Якщо душа рухається не привхідним чином, то рух має бути їй властиво за своєю природою, і якщо рух, те місце: усе ж названі руху відбуваються у якомусь місці. Але якщо сутність душі у тому. що саму себе себе рухає. то рух їй буде властиво не привхідним чином.

Якщо рух властиво душі природи. вона міг би бути приведено в рух і сторонньої силою, і якби і сторонньої силою, те й від природи. Також само і зі спокоєм. Адже куди річ прагне від природи, там-таки він і від природи перебуває у спокої. І як і: куди річ рухається під впливом сторонньої сили. там-таки з дією сторонньої сили перебуває у спокої. Аристотель було точно пояснити рух душі може її спокою під впливом сторонньої сили.

Ми говоримо, що душа уболіває, радіє, дерзає, відчуває страх, далі, що вона і гнівається. відчуває, розмірковує. Усе це здається рухами. І тому було подумати, як і сама душа рухається. Але це зовсім необхідно. Адже як і сумувати, радіти, розмірковувати - це і є руху, і всі означає бути наведеним у рух, то такий рух викликається душею (наприклад, гнів чи страх - від того. що серце ось так починає рухатися; міркування, можливо, означає таке ось рух серця чи чогось іншого; причому у одних випадках буває переміщення, за іншими - перетворення). Тим більше що сказати, що душа і гнівається, - це саме. що сказати- душа тче чи будує будинок. Адже краще, мабуть невтомно говорять. що душа співчуває, чи вчиться чи розмірковує. І але це означає, що рух перебуває у душі. а означає, що його то сягає неї, то походить від неї; так, сприйняття від таких-то речей сягає неї. а спогад - донесхочу руху або до їх залишкам органів почуттів.

З викладеного очевидно, що душа неспроможна рухатися. Якщо ж взагалі не рухається, то ясно, що вона може рухати самому собі.

3.Каково співвідношення душі, й тілесності?

Душа є причиною а саме, звідки рух, як мету як і сутність одушевлених тіл.

До сутності належить, по-перше матерія, що сама собі не є є певне щось; по-друге, форма чи образ. Завдяки яких вона вже називається певним щось, і він, те, що складається з матерію та форми. Матерія є можливість, форма ж - энтелехия, і у двоякому сенсі- у тому. як знання. й у такому. як діяльність споглядання.

очевидно, переважно тіла, до того ж природні суть сутності. оскільки вони початку решти тіл. З природних тіл одні - наділені, життям інші - ні. Життям ми називаємо всяке харчування. зростання та занепад тіла. мають підставу у ньому самому. Отже, всяке природне тіло. причетна життя. є сутність, притому сутність складова.

Але хоч вона є таке тіло, тобто. наділене життям, вона може бути душею. Адже тіло є щось те що субстрату, а радше саме є субстрат і матерія. Отже, душа необхідно є сутність себто форми природного тіла, який володіє щодо можливості життям. Сутність ж (ніж формою) є энтелехия; отже душа є энтелехия такого тіла.

Энтелехия має двоякий сенс: чи розсилка такої, як знання, чи розсилка такої, як діяльність споглядання; річ цілком очевидна, що душа є энтелехия у тому сенсі, як знання. Адже силу наявності душі є і сон, і активний період, причому неспання подібно з діяльністю споглядання, сон ж- з володінням, але не матимуть действования. У однієї й тієї самої людини знання за походженням передує діяльності споглядання.

Саме тому душа є перша энтелехия природного тіла, який володіє щодо можливості життям. А таким тілом може лише тіло, що має органами. Тому й нині годі було запитувати, чи є душу та тіло щось єдине, як і слід це запитувати відносно будь-якої матерію та того, матерія що хоче є. Адже хоча єдине і буття мають різних значень, але энтелехия є єдине і буття у власному значенні.

Душа є суть буття й форма (logos) природного тіла, що у собі має початок руху, і спокою. Сказане треба розглянути у питаннях частин тіла. Сказане ж ідеться про частини тіла треба докласти до усього живого тілу. Як частину належить до частини, так аналогічно сукупність відчуттів віднесено до всьому ощущающему тілу як ощущающему.

Але живе щодо можливості - не те. що позбавлене душі, бо що вона має. Як зіницю і зір становлять очей, і душу та тіло становлять жива істота.

Душа невіддільні від тіла; ясно також, що невіддільна яка- чи частину її, якщо душа за своєю природою має частини, бо вік деяких частин душі суть энтелехия тілесних частин. Але звісно, ніщо корисно, щоб вік деяких частин душі були віддільні від тіла, оскільки де вони энтелехия будь-якого тіла у тому сенсі. що не корабельник є энтелехия судна.

Людина, котрий обіймає вище місце у природі, відрізняється з інших тварин наявністю розум (розумної душі). І структура його душі, й будову тіла відповідають цьому вищому становищу. Воно відбилося у прямохождении, наявності органів праці та промови, в найбільшому відношенні обсягу мозку до тіла, в достатку “життєвої теплоти” тощо. пізнання виступає діяльністю відчуває й розумною душі людини. Відчуття чи сприйняття - це й зміна, яке виробляється сприймаються як тілом у душі за посередництвом тіла сприймає.


Схожі реферати

Статистика

[1] 2 3