Українські рефератиучбові матеріали на українській мові

RefBaza.com.ua пропонує студентам та абітурієнтам найбільшу базу з рефератів! Також ви можете ділитися своїми рефератами для поповнення бази.

Антична міфологія і її вплив на сучасність

Реферат: Антична міфологія і її вплив на сучасність

Зміст.

Глава 1. Чим маленька народність

могла спричинити велику Європу?. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . стор. 3.

Глава 2. Вивчення античної міфології через античну історію. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .стор. 12.

Глава 1. Чим маленька народність могла спричинити велику Європу?

Тим, хто цікавиться історією культури, літературою і мистецтвом, ознайомлення з греко-римської міфологією необхідно. Адже, починаючи з епохи Відродження, митці й скульптори стали широко черпати на свої творів сюжети з сказань античних греків і римлян. Прийшовши у кожній із художніх музеїв, недосвідчений відвідувач перебувають у полоні прекрасних, а найчастіше незрозумілих йому за змісту творів великих майстрів російського образотворчого мистецтва: картин П. Соколова (“Дедал, привязывающий крила Икару”), До. Брюллова (“Зустріч Аполлона і Діани”), І. Айвазовського (“Посейдон, галопуючий морем”), Ф. Бруні (“Смерть Камілли, сестри Горація”), У. Сєрова (“Викрадення Європи”), скульптур таких видатних майстрів, як М. Козловський (“Ахілл з тілом Патрокла”), У. Демут-Малиновский (“Викрадення Прозерпины”), М. Щедрін (“Марсий”). Це ж можна згадати і деяких шедеврах західноєвропейського мистецтва, чи це “Персей і Андромеда” Рубенса, “Пейзаж з Полифемом” Пуссена, “Даная” і “Флора” Рембрандта, “Муций Сцевола у таборі Порсенны ”, Тьеполо чи структурні групи “Аполлон і Дафна” Берніні, “Пігмаліон і Галатея” Торвальдсена, “Амур і Психея” і “Геба” Канови.

Греко-римская міфологія настільки глибоко добулася російську літературу, що, читаючому вірші О.С. Пушкіна (особливо ранні) і необізнаному про міфологічних персонажах, який завжди буде ясний ліричний чи сатиричний сенс тієї чи іншої твори. Це справедливо щодо віршів Г.Р. Державіна, В.А. Жуковського, М.Ю. Лермонтова, байок І.А. Крилова та інших. Усе це лише підтверджує зауваження Ф. Енгельса у тому, що того фундаменту, який було закладено Грецією і Римом, було б та сучасного Європи. Найсильніше вплив, яке справила антична культура в розвитку всіх європейських народів, в такий спосіб, підлягає сумніву.

Чому саме міфи невеликого грецького народу, який намагався осмислити всі події навколо неї, стали основою загальнолюдської культури та мають настільки притягальної силою й дуже глибоко проникли в уявлення та спосіб мислення сучасної людини, що він, не віддаючи собі у цьому звіту, у самій повсякденній мові говорить про сизифовом праці (маю на увазі безглузде, марна проведення часу), про титанічних зусиль і гігантських розмірах (тоді як титани і гіганти - породження богині Землі, боролася з грецькими богами), про панічному страху (але це витівки бога Пана, любив наводити підсвідомий жах на людей), про олімпійському спокої (яким мали древні боги-обитатели священної гори Олімп) або про гомеричному сміху (це невтримний громовий сміх богів, описаний поетом Гомером). До загальноприйнятим порівнянь можна вважати і уподібнення могутнього та образу сильної людини Геркулесу, а сміливою та рішучої жінки - амазонці. Художників, поетів, скульпторів приваблювала передусім глибина і художність міфічних образів. Але, очевидно, у цьому варто шукати пояснення тієї сили на людей, яку несла у собі грецьку міфологію. Вона як спроба древніх пояснити поява життя землі, причини стихійних явищ природи, яким чоловік був безсилий, визначити її місце у навколишній світ.

Саме створення міфів було першим кроком людини творчості і пізнання себе. Поступово із окремих сказань, занароджених у різноманітних галузях грецької землі, склалися цілі цикли про долю героїв і які сприяють їм богів. Всі ці легенди, міфи й пісні, виконувалися мандрівними певцами-аэдами, з часом об'єднувалися до великих епічні поеми, такі, як “Іліада” і “Одіссея” Гомера, “Теогония” і “Труди й дні” Гесіода і багато інших, які по наш час. Великі давньогрецькі поэты-драматурги V століття до нашої ери - Есхіл, Софокл, Еврипід - будували свої трагедії на матеріалі древніх сказань про богів і героїв.

Давні греки були діяльним, енергійним народом, не боявшимся пізнавати реальний світ, хоч і був населений ворожими людині істотами, вселявшими до нього страх. Але безмежна жага пізнання цього дивного світу пересилювала страх перед невідомої небезпекою. Пригоди Одіссея, похід аргонавтів за золотим руном - це зафіксовані у поетичному формі ті самі прагнення дізнатися якнайбільше про ту землі, де живе людина. У межах своїх пошуках захисту від страшних стихійних сил греки подібно всім древнім народам, пережили фетишизм - віру в одухотвореність мертвої природи (каменів, дерева, металу), що потім зберігся в поклонінні прекрасним статуям, изображавшим їх численних богів. У тому віруваннях і міфах можна побачити і сліди анімізму і грубих забобонів первісної епохи. Але греки досить рано перейшли до антропоморфізму, створивши своїх богів за образом і подоби у цьому наділивши їх неодмінними і неперебутними якостями - красою, умінням приймати будь-який образ і, найголовніше, безсмертям. Давньогрецькі боги були під всім подібні людям: ласкаві, великодушні і милостливы, але водночас найчастіше жорстокі, мстиві і підступні. Людське життя неминуче закінчувалася смертю, святі були безсмертні і знали меж, посеред виконанні своїх бажань, але вище богів була доля - Мойры - доля, змінити яке міг ніхто їх. Отже, греки, навіть у долі безсмертних богів вбачали їх схожість із долями смертних людей. Так, Зевс в “Іліаді” Гомера сам він не вправі дозволити результат поєдинку героїв Гектора і Ахілла. Він запитує в долі, кинувши жереб обох героїв на чаші золотих терезів. Чаша зі жеребом смерті Гектора опускається вниз, і весь божественна влада Зевса безсила допомогти його улюбленцю. Доблесний Гектор гине від списи Ахілла, всупереч бажанню Зевса, у порозумінні з рішенням долі. Ми можемо побачити те й у римського поета Вергілія. Описуючи в “Енеїді” вирішальний поєдинок троянського героя Енея з италийским вождем Турном, поет змушує верховного бога римлян Юпітера, “уровняв стрілку терезів”, кинути обидва жереба які борються на чаші. Чаша зі жеребом Турна йде донизу, і Еней страшним ударом меча вражає свого противника.

Боги і навіть герої грецького міфотворчості були живими і повнокровними істотами, безпосередньо общавшимися з простими смертними, вступавшими з ними любовні союзи, допомагали своїх улюбленців і обранцям. І древні греки вбачали у богів істоти, в яких усі, властиве людині, знаходило у більш грандіозному і високе вигляді. Безумовно, це допомагало грекам через богів краще зрозуміти себе, осмислити власні наміри так і вчинки, належним чином оцінити свої сили. Так, герой “Одіссеї”, переслідуваний люттю могутнього бога морів Посейдона, чіпляється з усіх сил за рятівні скелі, проявляючи мужність і волю, що він здатний протиставити разбушевавшимся волею богів стихіям, щоб вийти переможцем. Давні греки безпосередньо сприймали все життєві перипетії, і тому й герої їх сказань виявляють таку ж безпосередність в розчарування й радості. Вони простодушні, шляхетні і водночас жорстокі ворогам. Це - відбиток реальному житті і дійсних людських характерів давніх часів. Життя богів катастрофи та героїв насичена подвигами, перемогами і стражданнями. Горюет Афродіта, втративши улюбленого прекрасного Адоніса; мучиться Деметра, що має похмурий Аїд викрав улюблену дочка Персефону. Бесконечны і нестерпні страждання титану Прометея, прикутого на вершину скелі і терзаемого орлом Зевса через те, що він викрав божественний вогонь з олімпу для таких людей. Окаменевает від горя Ниоба, що має загинули її діти, повалені стрілами Аполлона і Артеміди. Гине герой троянської війни Агамемнон, зрадливо убитий своєю дружиною відразу після повернення з походу. Найбільший герой Греції - Геракл, избавивший від багатьох чудовиськ, закінчив своє життя на вогнищі в страшних страждання. Багатостраждальний цар Едіп розпачливо від скоєних нею через незнання злочинів, виколовши собі очі, ходить зі своїми дочкою Антигоной по грецької землі, ніде не знаходячи собі спокою. Найчастіше ці нещасні несуть кару за скоєні їхніми пращурами злодіяння. І коли всі це заздалегідь визначено, вони себе карають за скоєне ними, без вичікування кари богів. Відчуття відповідальності собі за вчинки, відчуття обов'язку стосовно близьким і до батьківщини, характерні для грецьких міфів, набули подальшого розвитку в давньоримських легендах. Але якщо міфологія греків вражає своєю мальовничістю, розмаїттям, багатством художньої фантазії, то римська релігія бідна легендами. Релігійні уявлення римлян, які, сутнісно, являли собою суміш різних италийских племен, сформованих шляхом завоювання і союзних договорів, містили у своїй основі самі вихідні дані, як і в греків, - страх перед незрозумілими явищами природи, стихійними лихами і глибока пошана перед що роблять силами землі (италийские хлібороби шанували небо, як джерело світла, і тепла, і землю, як подательницу всіх благ і символ родючості). Для древнього римлянина існувало ще одне божество - сімейний та Харківський державний осередок, центр домашньої і суспільної практики. Римляни навіть потрудилися скласти будь-які цікаві історії про своє богів - у них було лише певна розмах, але, сутнісно, ці все божества були безликі. Молящийся приносила їм жертви, боги мусили надати йому ту милість, оскільки розраховував. Для простого смертного неможливо було мови про спілкування з божеством. Винятком були лише дочка царя Нумитора, Рея Сильвія, засновник Риму Ромул і цар Нума Помпилий. Зазвичай италийские боги виявляли своєї волі польотом птахів, ударами блискавки, таємничими голосами, що виходять із глибини священної гаї, з темряви храму чи печери. І прохання римлянин на відміну грека, вільно созерцавшего статую божества, стояв, накривши голову частиною плаща. Робив це як у тому, аби зосередитися на молитві, але й здобуття права ненароком недобачити призываемого їм бога. Умоляя бога за всіма правилами про милості, просячи його про поблажливість і бажаючи, щоб бог почув його благання, римлянин вжахнувся б, раптово зустрівши поглядом це божество. Недарма говорив римський поет Овідій у своїх віршах: “Порятуй нас від споглядання Дриад[1] чи купающейся Дианы[2], чи Фавна[3], що він серед дня проходжується полями”. Римські хлібороби, повертаючись ввечері з роботи додому, страшно боялися зустріти когось із лісових чи польових божеств. Поклоніння численним богам, керівним майже кожним кроком римлянина, полягала головним чином суворо запропонованих звичаями жертвопринесеннях, моліннях й у суворих очисних обрядах. У римської релігії з'єдналися боги всіх племен, які увійшли до складу Римської держави, але до тісних контактів із грецькими містами у римлян і її уявлення був про ту насиченою яскравими і повнокровними образами міфології, що мали греки. Ні про яке вільному спілкуванні з богами для римлянина неможливо було мови. Їх можна були лише почитати, дотримуватися геть усе обряди й попросити про щось. Якщо бог не відгукувався прохання, то римлянин звертався до іншого, оскільки з їхньою було чимало, що з різними моментами його життя й агентської діяльності. Іноді були просто “одноразові” божества, яких закликали одного разу протягом життя. Приміром, до богині Нундине зверталися лише з дев'ятий дня народження немовляти. Вона нагадувала, що вона, очистивши, отримує ім'я і амулет поганого очі. Божества, пов'язані із отриманням їжі, було також надзвичайно численні: боги і богині, котрі живлять посіяне в землю зерно, опекающие перші паростки; богині, які б дозрівання, котрі знищували бур'яни; боги жнив, молотьби і помелу зерна. Щоб римський землероб міг належним чином розібратися у всьому цьому, в Римському державі було укладено звані Индигитамента - списки офіційно затверджених молитовних формул, містять імен тих богів, яких слід призивати при будь-яких подіях людського життя. Ці списки було укладено римськими жерцями до проникнення грецької міфології в сувору і абстрактну релігію римлян і тому цікаві. Вони дають картину суто италийских вірувань. За словами римського письменника Марка Порція Варрона (1 в. е.), Рим протягом 170 років не було статуй богів, а давня богиня Веста, і після спорудження статуй в храмах богів, “не дозволяла” ставити статую у її святилище, а уособлювалася лише священним вогнем. Принаймні того, як значення і міська влада Римської держави зростали, до Рима “вирушила” безліч чужоземних божеств, що досить легко приживалися у цьому величезному місті. Римляни вважали, що, переселивши богів завойованих ними народів й віддавши їм які повинні почесті, Рим уникне їх гніву. Але й залучивши себе грецьким пантеон, ідентифікувавши своїх богів (Юпітера, Юнону, Марса, Минерву, Диану)с головними божествами греків чи давши Гермесові ім'я Меркурія, зблизивши Посейдона з Нептуном (етруська бог моря Нептун)и просто запозичивши бога - заступника мистецтв Аполлона, римляни ми змогли відмовитися від своїх релігійних абстракцій. Серед святилищ були храми Верности, Бледности, Страху, Юності. Цілком особливу роль римської релігії зіграли етруски - надзвичайний і загадковий народ, чия писемність досі не розшифровано, чиї пам'ятники представляють цілком особливий світ, досі не розгаданий вченими. У релігії етрусків величезне місце відводилося магічним обрядам, гаданиям і тлумаченням різних знамень, ниспосылаемых богами. Відповідно до розповіді римського оратора і письменника Марка Туллия Цицерона, у етрусків існувала наступна легенда. Одного разу орач на полі біля міста Тарквиний провів плугом дуже глибоку борозну. Звідти раптово виліз потішний маленький божок під назвою Тагес з дитячим обличчям й тулубом, але із сивою бородою і мудрий, як старець, і почав звертатися до орачу з промовою. Той, у переляку підняв крик. Сбежались люди, яким Тагес роз'яснив, як слід за начинці жертовного тваринного пророкувати майбутнє. Крім Тагеса, мистецтву прорікання їх навчила німфа Вегоя. Вона пояснила, як тлумачити удари блискавок. І вожді веліли записати промови Тагеса і німфи Вегои в священні книжки. У наступних книгах було наведено поради управління державою, будівництві міст і храмів. Ці книжки перевели на латину ще за царя Тарквинии Давньому. Але вони, як і твір римського імператора Клавдія з історії етрусків, немає по наш час. Оскільки этрусское світогляд з його надзвичайним захопленням питаннями потойбіччя було цілком чуже римлянам зі своїми формальним і розважливим підходом до релігійним питанням, всі вони запозичували у етрусків лише науку про пророцтвах, ворожінь і знаменнях як найбільш практичну і має прикладне значення, частина їхньої релігійних уявлень. Цю науку етруських жерців - гаруспиков (гадателям по начинці жертовних тварин, особливо за печінкою) римляни запровадили свої релігійні церемонії. Однак у особливо важливих випадках до Рима запрошувалися етруські фахівці.


Схожі реферати

Статистика

[1] 2 3 4