Українські рефератиучбові матеріали на українській мові

RefBaza.com.ua пропонує студентам та абітурієнтам найбільшу базу з рефератів! Також ви можете ділитися своїми рефератами для поповнення бази.

Закон ніж формою права

Реферат: Закон ніж формою права

План роботи:

I. Запровадження

II. Закон – джерело (форма) права

1. Поняття джерела (форми) права

2. Види форм права, їх роль різних правових системах з погляду співвідношення до закону

3. Роль закону, у правових системах

4. Поняття закону, його це основна прикмета

5. Класифікація законів

6. Сучасні проблеми законотворчості

7. Толкование закону

III. Укладання

IV. Список використаних джерел постачання та літератури

Запровадження

У суспільстві люди і різноманітних їх об'єднання постійно вбираються правилами (нормами), зафіксованими законів і підзаконних актах – із їхніми вимогами, заборонами і дозволениями, з їхнього дотримання, виконання й застосування, з тим, які наступають за її порушенні. Кожне держава встановлює у суспільних стосунках певний порядок, що за допомогою законодавства і принцип законності формулює в правових нормах, забезпечує, охороняє і захищає. Законодавство охоплює більшість сфер людської діяльності, розсуває межі свого регулюючого на суспільні відносини принаймні ускладнення соціального буття, безпосередньо супроводжуючи людей їх спілкуванні друг з одним.

Тепер у країні взятий курс - на формування правової держави, що, безсумнівно, пов'язаний з підвищенням роль державної влади і життя основного юридичного джерела (форми) російського права – закону. Як відомо, відбиваючи в концентрованому вигляді соціальні інтереси, закон виступає головним регулятором громадських відносин, гарантом права і свободи громадянина. Він служить найважливішим засобом змін у економічної, соціальної та інших сферах і водночас сприяє стабілізації, стійкості громадської обстановки. Закон встановлює легальні рамки діяльності всіх цих державних і громадських інститутів, посідає чільне місце у правову систему, оскільки його юридична сила визначає динаміку і змістом решти правових актів, званих тому підзаконних актів.

У той самий час треба сказати, у сфері джерел (форм в сенсі) російського права зараз відбуваються складні, багато в чому стихійні й неоднозначніші процеси. Правова реформа внесла у цю область правової системи велику невизначеність, навіть анархію, жахливий розмноження одним і вимирання інших, щонайменше цінних видів актів. безладдя і сваволю панують у сфері індивідуального регулювання, яке вільно нехтує законодавство, включаючи конституційне, у ще великих масштабах, ніж було притаманно колишньої, певною мірою контрольованій ситуації 1970-х років.

Тривалий час статусу і значення закону, у громадської правову систему принижались, выхолащивались потоками підзаконного і відомчого нормотворчості. Нині ми, мабуть, перебуваємо ще початковою стадії відновлення прав закону як реального, а чи не суто формального джерела права. Дорогою цього відновлення зараз знайшовся ряд проблем, правильна постановка і вирішення яких сприятиме відродженню ролі закону, у вітчизняної правової культурі. Щоб вірно знайти і поділити ці проблеми варто звернутися, передусім, до розгляду основних питань теорії закону, чого і присвячена дана робота.

Закон ніж формою (джерело) права

Поняття форм (джерел) права

Право з'являється з появою держави, тобто. з появою у суспільстві влади, здатної силою примусу спонукати підлеглих їй осіб виконувати звернені до них веління. Щоб право здійснювалося, треба дати підлеглим особам змога ознайомитися з змістом волі структурі державної влади, поза всяким сумнівом, у її дійсності. Отже, воля структурі державної влади, хіба що остання була організована, повинна висловитися за у певному формі. Такі форми вислови й закріплення позитивного права, які мають значення обов'язкових коштів ознайомлення з змістом, і вони становлять те що правової теорії та практиці одержало назву джерел, чи форм права.

У правової теорії до недавнього часу значне місце займала дискусія правильність термінів, що пропагують відповідні поняття – “джерело права” чи “форма права”. Кожен з цих термінів має як свої переваги, і недоліки.

Найчастіше використовувався термін “джерело права”, яке притому визначався у найзагальнішому вигляді ніж формою висловлювання права. Одне з піонерів дослідження поняття “джерело права” у радянській правової теорії С.Ф. Кечекьян звертав передусім увагу, під джерелом права слід розуміти специфічну (особливу) форму виявлення волі і потрібна надання їй значення загальнообов'язкової нормы.[1] Справді, поглиблений аналіз призводить до диференційованому розгляду форми права, зокрема форми правової норми. Поруч із внутрішньої формою можна назвати зовнішню форму правової норми, що є “вираженням зовні внутрішньо організованого змісту ее”.[2] Саме зовнішню форму висловлювання права зазвичай і називають джерелом права. Керімов Д.А. у своїй уточнює: “Джерелом права в так званому формальному смысле”.[3] П.Е. Недбайло підкреслював у своїй інший бік поняття джерела права. Він звертав увагу те, що правові норми “встановлюються у певних формах, службовців формальною підставою їх общеобязательности”.[4] Саме це форми надають які мають них правилам, зазначав Недбайло офіційне, нормативне значення. Ці форми і називаються “джерелом права” в формальному (юридичному) сенсі.

Отже, джерелом права зізнавалася форма об'єктивізації правової норми. І тільки объективированная (“у певному формі”) норма стає загальнообов'язкової, правової нормою, реалізація, якої забезпечується відповідними засобами державного впливу. Норма права й не є і неспроможна існувати поза джерела права – оболонки буття правової норми. Той самий погляду дотримувалися С.А.Голунский Е.Ф.Кечекьян, М.С. Строгович, С.Л.Зивс. Останній, кажучи про використання терміна “джерело права” символізував те, що цей термін має одну суттєву енергетичну перевагу: якого є спеціальним і умовним, і не претендує на граничну точність, але є зручним в употреблении.[5] У зв'язку з цим, наголошував, що з наслідків дискусії щодо понятті джерела права, що мала переважно термінологічна характер, було те, що чимало автори, щоб уникнути відмовитися від використання поняття “джерело права”, намагалися іноді вживати найрізноманітніші уточнюючі характеристики. Так, згадали “джерелах права” в сенсі, про “спеціальному” значенні поняття “джерело права”, про джерела – “у прямому”, “у вузькому” значенні, нерідко наголошували на “формальних” джерелах права. Зі свого боку, Зивс також запропонував більш точний варіант визначення поняття “джерело права” як “джерело норм права”, аргументуючи тим, йдеться саме про зовнішньої формі висловлювання правової норми. Заодно він вважав, що таке уточнення може виключити критику в “неоднозначному” розумінні джерела права як “джерело права у матеріальному сенсі” (матеріальні умови життя) і водночас із цим як “джерело права в у сенсі” (форми об'єктивного вислови й закріплення обов'язковості правових норм).[6]В галузевих юридичних науках термін “джерело права” зберіг своє значення. Згодом й у теорії права відбувається “поновлення у правах” старого понятия.[7]

Такий підхід до розуміння “джерела права” породив численну критику, яка, у принципі, переважно була проти вживання терміна “джерело права” в умовному (“формальному”, “юридичному”) сенсі. Приміром, Александров Н.Г. вважав, що цей вище поширений підхід до розуміння джерела права є абстрактно-схоластическим. Він стверджував, під джерелом права слід розуміти “вид діяльності держави, що полягає у встановленні юридичних норм”. Він: “джерело права особливий акт волевиявлення, яку слід ототожнювати з объективированной волей”.[8] Відповідно до цієї точки зору, Александров виділяв як джерело права “законотворчість, судову і адміністративну практику”. Отже, Александров звертав увагу інший терміна “джерело права”, який залежить від відображенні суб'єкта правотворчества (держава), його, організаційні форми прийняття правового акта (акт волевиявлення, правотворческое рішення).


Схожі реферати

Статистика

[1] 2 3 4 5 6 7 8 9 10