Українські рефератиучбові матеріали на українській мові

RefBaza.com.ua пропонує студентам та абітурієнтам найбільшу базу з рефератів! Також ви можете ділитися своїми рефератами для поповнення бази.

Боротьба відомством в середньовічний Європі у Росії

Реферат: Боротьба відомством в середньовічний Європі у Росії

«Нині, коли вечір світу хилиться до повного заходу сонця, старе зло, не прекращавшее на жодну хвилину, з невичерпного шкоди свого падіння, насилати поширювати на світ повну отрути заразну чуму, особливо огидним чином поводиться, позаяк у про свого великого гніві відчуває, що у розпорядженні залишилося обмаль часу .»

(Шпренгер, Инсисторис «Молот відьом»)

Ця робота присвячена аналізу причин переслідування відьом Заході і у Росії. Які чинники вплинули формування безпрецедентної за своїми масштабами і безглуздою за своїми жорстокостями боротьби з відьмами у Західній та Центральною Європі? Чому ми можемо казати про настільки глобальному викоріненні знахарства у Росії? Чи було воно загалом у Росії? Всі ці питання ведуть нашій глибоке минуле, у світ середньовіччя, до утворення інституту інквізиції у Європі, до хрещенню Русі.

Масова полювання на відьом, распространившаяся у Західному та Центральною Європі у XV-XVII ст., давно привертає мою увагу дослідників. Нині, у зв'язку з зростаючим і історикам інтересом соціальної з психології та світогляду простої людини, цю проблему стає особливо актуальною.

При поясненні складних феноменів масової психічної життя минулого історики стоять перед труднощами, котрі часто здаються непереборними.

Один із труднощів у тому, що підйом демонології і демономании в період пізнього Відродження, бароко та початок Просвітництва. Природно виникає запитання: як поєднувалися культурні явища, радикально оновили духовне життя Європи, із граничним загостренням забобонів і мракобісся? Цей парадокс потребує об'єктивному, всебічно зваженому аналізі.

Точку зору те що, що цькування відьом - пережиток «темного Середньовіччя» - неспроможна перед фактів: серед демонологов ми бачимо не самих лише «темних людей», а й гуманістично освічених філософів і письменників.

Щоб краще переконатися в цьому явище, необхідно зазирнути у раннє Середньовіччя, подивитися, як складалися ставлення до нечисту силу тоді, як з'явився хтось і діяв інститут інквізиції.

Епоха Середньовіччя була проникнута своєрідним поєднанням християнських навчань єдиного Бога з поганським пантеїзмом. Саме з тими вкрапленнями поганства й вела боротьбу католицька церква. Питання віри, питання Бога, джерело гріхів і пороків, про шляхи порятунку душі були справді важливими у духовному житті людей на той час. Бог існував у повсякденні, переважають у всіх справах людини, зрештою, увійшовши реальному житті, проте досить абстрактної і віддаленої йому. Ікони, мощі святих, розп'яття мали таку ж функцію захисту від зла, як і поганські ідоли і амулети. Зло в християнському світі було чинимо сатаною - супротивником закону та найстрашнішим ворогом Бога, искушавшим і вводившим у гріх людей.

У поданні середньовічного людини в сатани була ціла армія, до якої належали все вероотступники. Нарівні з занепалими ангелами армію диявола становили поганські божества, перетворилися на процесі розвитку християнства знехтуваних і підступних демонів. Греко-римские божества, як і слово «даймон», колись воно означало «божество», були низведены торжествовавшим християнством з божественного п'єдесталу і низринуты у вир диявольською пекла.

Будучи усезнайкою і всебічним умільцем, у якого ключами від усіх замків і таємницями від усіх ремесел, диявол всю свою увагу і всі надзвичайні здібності зосереджує у тому, щоб якнайбільше шкодити людству, якнайглибше підірвати влада бога з людей і підпорядкувати їх своєї сатанинською волі. Моральне зло має своїм джерелом диявола та її помічників: вони насаджують поганство та змушують язичників оцінювати них як у божество. Вони вороги християнської віри, штовхають людей на єресі і язичництво. Диявол є творцем будь-якого церковного розколу й єресі.

Собор 306 р. в Ельвірі самим суворим чином засудив чаклунство зважаючи на те, що його можливе лише силу повернення людини до идолопоклонничеству.

Ще VIII в. світське законодавство проводить різку межа між «чаклунством» і «поганським безумством». Чаклун - реальність, він городить з собою реальний шкода ближньому і підлягає як шкідник суворому покаранню; різноманітні дії, якими наділялися окремі пані (здатність літати, пити кров у живих людей) зізнавалися маренням обдурених дияволом окремих безумців, які з насильство над вдаваними злочинцями самі підлягали відповіді перед законом.

До ІХ ст. світське законодавство завзято ставило наголос на шкоду, учиняемом чаклунами, в міру цього шкоди встановлювало для чаклунів ту чи іншу покарання. З часу ж ослаблення світської влади й посилення церковної починається випинання релігійного характеру злочину чаклуна. Його чекає покарання як через те, що він учинив збитки людям, але й очевидно: він зробив богохульство, впав до влади демона, схилився перед силою поганського початку; і рівень покарання, обумовлена світським судом, відповідала дедалі більш величині гріха, а чи не злочину: вбивство, досконале без специфічної домішки чаклунства, може бути покарано менш суворо, ніж ворожіння чи замовляння, у яких яскраво позначалися елементи диявольського мани. Це мало фатальні наслідки.

Церква як дедалі більш стала вип'ячувати гріховний характер чаклунського злочину, а й санкціонувала, розширювала і поглиблювала народне безумство, що з уявлення про літаючих стригах (жінок, літаючих ночами), пожирали живих людей вампірів і жили статевим життям і диявола жінок, здатних обертатися в різноманітних тварин. Міркуючи таким чином, церква зробила крок у бік народного безумності світу і засвоїла його найбільш характерні риси.

Народна фантазія збагачується «вченими» вигадництвами, схоластичними хитрощами і язичницької міфологією. Богословська думку харчується народними забобонами й у своє чергу, сіє у народі фанатизм, безумство і навіть жах. "Як із роги достатку, ллються на збожеволіле людство коментар до «великим вчителям», розповіді про небувалих і нечуваних дерзостях і злодіяння диявола" (1). Ченці изощряли всі свої здібності, щоб зобразити самий фантастичний подвиг що є героєм цілої епохи диявола.

Вчений характер літератури витівки диявола виключав можливість коливань щодо реальність існування демонів із боку неодукованою маси, що дедалі більше і більше охоплювалася панікою перед грізної і таємничої силою нечистого. Ця паніка увергала багатьох у важкі форми психічних хвороб, і вірили, що вони справді зачаровані злим духом, й те, що вони, завдяки диявольському сприянню, можуть інших зачарувати і перетворити в знаряддя свою волю. Так суспільство, у XII в. йшло назустріч великий катастрофи.

У зв'язку з розширенням сфери дій диявола страх проти нього швидко збільшувався та її всемогутність починало загрожувати самого Бога. Ніщо у цьому новому, жахливому демоні тепер нагадує нам того колись забавного риса, над потворністю якого було посміятися. Можливість зіткнення подібних двох сил з труднощами передбачення, на чиєму боці виявиться перемога, лякає багатьох віруючих. І дуже навіть авторитетні представники церкви говорять про необмеженому всемогутності диявола.

Будь-яке нововведення, всяка смілива думку, усе, що ухилялося навіть дуже незначній мірі від звичного мислення та повсякденні, викликало уявлення про втручанні диявола, про його перстень.

У одного священика, розповідає писатель-монах початку XIII в. Цезарій Гейстербахский, було дуже приємний голос, та друзі постійно насолоджувалися його співом. Якось почув чернігівський хор якийсь чернець і миттєво заявив, що цей голос не властивий людини й що належить дияволові. У присутності всіх шанувальників співака чернець став виганяти диявола тіло нещасного, і співак переживав тяжкі хвилини, що його тіло залишав диявол (10).


Схожі реферати

Статистика

[1] 2 3 4 5 6 7 8 9 10