Українські рефератиучбові матеріали на українській мові

RefBaza.com.ua пропонує студентам та абітурієнтам найбільшу базу з рефератів! Також ви можете ділитися своїми рефератами для поповнення бази.

Види політики

Реферат: Види політики

ПОЛІТИКА походить від грецьк. polis - місто- держава й прикметника від цього - politikos: усе, пов'язане з містом, - держава, громадянин тощо. - організаційна і регулятивно-контрольная сфера суспільства, основна у системі інших так само сфер: економічної, ідеологічної, правової, культурної, релігійної. Термін Політика поширився під впливом трактату Аристотеля про країну, правлінні та урядові, названого їм "Політика". Аж по кін. ХІХ ст. Політика традиційно розглядали як вчення про країну, тобто. влади інституціонального, державного рівня. Проте вже в Новий час розвиток політичної думки і поглядів на державі призвело до виділенню наук про країну та його відокремленню й відособленню від політичної філософії і політичною науки. Ставлення до політиці значно розширилося, й розуміння політики виявилося дуже складної проб лемой, у разі, воно було предметом найрізноманітніших тлумачень. Нині можна назвати щонайменше чотирьох основних тлумачень політики:

1) як стосунки, що включає згоду, підпорядкування, панування, конфлікт і боротьбу між класами (В.І. Ленін), групами і люди (внутрішня політика) та іноземними державами (зовнішня політика). У основі такої розуміння політики лежать уявлення про спілкування людей, їх взаємодії, спільному рішенні ними їхніх спільних справ, витлумачених як справи держави (Аристотель), і навіть про відносини до суспільства влади (тобто. держави) та між владою (держав друг до друга) - в середньовічної традиції, і проблематики Відродження і Нового часу. Акцент на боротьбі, також дуже древній, було посилено в марксизмі і в Леніна, зокрема, ідеєю класової боротьби як що рухали початку історії. Нове і більше філософське обгрунтування цю концепцію політики отримало XX в. теоретично конфліктної природи політики в К.Шмитта і Ж.Френда.

2) Логічно випливає з першої розуміння ототожнення політики України з іншими політичними явищами, такі як панування, влада, отже, і держави (що й йшлося вище); кошти політики -той самий влада, насильство, язик, і мовні структури, і символіка тощо.; діяльність - управління, організація, контроль тощо.; знання, вміння (Платон i сучасні технократичні концепції); життєдіяльність (у Аристотеля найбільш органічне уявлення про природному властивості людини займатися з іншими людьми їх загальними справами).

3) Пояснення через функції (функціональне) - управління, підтримки порядку, збереження внутрішнього і зовнішнього світу чи, навпаки, ведення війни, введення контролю суспільства й духовності людини тощо. тощо. Перерахування функцій політики заради її, максимально повного, визначення (як і його завдання, хоча як така П. неспроможна мати їх, оскільки рішення політичних завдань опосередковано наявністю діючих задля того сил, напрямів, влади, що й вирішує їх) немає ні кінця, ні, отже, сенсу.

4) Пояснення політики через її мети (телеологічне від грецьк. teleos - мета), тобто. визначення шляхом ще більше нескінченного і малосодержательного перерахування, ніж функціональне тлумачення, при цьому дуже близький до ньому і в суті своїй надмірно конкретне. Все це тлумаченням притаманні багато спільні смаки й їхні власні недоліки: де вони кінцеві, і держава сама потребують подальших визначеннях, особливо тотожності, які стільки визначають, скільки заміщають політику; часто неспецифічні нею - як, наприклад, діяльність, засіб, ставлення, конфлікт, боротьба, вирішення завдань; наявність функцій і цілей може визначати будь-який інший суміжне громадське явище - право, ідеологію, мораль, економіку тощо.; багато визначення непросто але тільки взаємопов'язані, а й перетинаються, іноді багаторазово, наприклад, влада хіба що тотожна в політиці й той час він і діяльність, і засіб, і чітку мету, і, нарешті, функція політики; відпадають, далі, найслабші визначення - через кошти, цілі й ін. Рішення проблеми намітив вже К.Шмітт, її вдосконалили сучасні дослідники. Вона полягає в виділенні самої політики її універсальної абстрактної сутності -її принципового початку, що позбавляє від приватних, неповних, надто конкретних оп ределений і перерахувань і дозволяє виробити узагальнену ємну формулу, визначальну її сутність , і окремо зібрати її конкретні види, форми й вияву (багато різних політик - внутрішніх, зовнішніх, мирних, силових тощо. тощо.), яких можливі відповідні приватні визначення, справедливі і ворожість до більш загальним трактуванням політики.

ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА - діяльність держави щодо міжнародній арені, регулююча відносини коїться з іншими суб'єктами зовнішньополітичної діяльності: державами, зарубіжними партіями й іншими громадськими організаціями, всесвітніми і регіональними міжнародними організаціями. В.п. спирається на економічний, демографічний, військовий, науково-технічний і культурне потенціали держави; поєднання останніх визначає можливості В.п. діяльності держави щодо тих чи інших напрямах, ієрархію пріоритетів у постановці та реалізації В.п. цілей.

Формою традиційного здійснення В.п. є з'ясування дипломатичних відносин (чи зниження рівня, припинення, розрив і навіть оголошення війни при загостренні відносин із колишніми партнерами) між державами; відкриття представництв держави при всесвітніх і регіональних міжнародні організації чи членство держави у них; співробітництво з дружніми державі зарубіжними політичними партіями та інші громадськими організаціями; здійснення та підтримка різному рівні епізодичних і регулярних контактів із представниками держав, зарубіжних партій та рухів, із якими дане держава має дипломатичних взаємин чи дружніх зв'язків, але у діалозі із якими зацікавлене за тими або іншим суб'єктам причин. Наявність стійких каналів зв'язки із закордонними партнерами дозволяє державі урізноманітнити поєднання методів і коштів В.п. діяльності: здійснення регулярного обміну, обмін візитами різних рівнях; підготовка і висновок двосторонніх і багатосторонніх договорів і угод щодо широким спектром питань, включаючи договори і угоди конфіденційного і секретного характеру; сприяння розвитку можливостей всередині - і зовнішньополітичної діяльності одних держав і блокування аналогічних можливостей інших (за тими або іншим суб'єктам напрямам); підготовка і здійснення часткової чи повної блокади; підготовка до війни й забезпечення сприятливою для ведення бойових дій В.п. обстановки тощо.

ВНУТРІШНЯ ПОЛІТИКА - сукупність напрямів економічної, демографічної, социально-интеграционной, соціально-культурної, репресивної тощо. діяльності держави, його структур та інститутів, орієнтованих утримання або реформування існуючого соціально-політичного ладу. У здійсненні цілей В.п. держава використовує широкий, спектр коштів: закріплення існуючих відносин власності чи їх трансформацію у своїй території; податкові важелі і пільги; створення социально-престижных і социально-непрестижных громадських статусів економічними, пропагандистско-идеологическими і репресивними засобами; регулювання зайнятості з допомогою робочих місць у державному секторі економіки; спрямована організація соціального виховання, загального характеру і спеціальної освіти; заходи у сфері здоров'я та спорту; організація розыско-следственной, судової та пенітенціарної системи; регламентація служби реадаптації осіб, помічених у девиантном поведінці й т.д. фундаментом В.п. є співвідношення соціально-економічних укладів, що склалося поки що розвитку суспільства, і похідна від цього співвідношення які панують у суспільстві класів та інших груп, що б пріоритетність цілей, вибір методів і коштів, задоволення проміжними результатами внутрішньополітичного розвитку.


Схожі реферати

Статистика

[1] 2