Українські рефератиучбові матеріали на українській мові

RefBaza.com.ua пропонує студентам та абітурієнтам найбільшу базу з рефератів! Також ви можете ділитися своїми рефератами для поповнення бази.

Аксіоми влади. Проблеми повноважень у суспільстві

Сторінка 2

Далі наведено аксіоми влади відповідно до І. Ільїну [1].

2. Аксіоми влади

Перша аксіома влади говорить, що державна влада може належати нікому крім правового повноваження

Друга аксіома влади стверджує, що державна владу у межах кожного політичного союзу мусить бути єдина.

Третя аксіома влади стверджує, що державна влада має здійснюватися найкращими людьми, задовольняючими етичного та політичного цензу.

Четвёртая аксіома влади стверджує, що політична програма може охоплювати у собі лише заходи, що загальний інтерес.

П'ята аксіома влади стверджує, що ваша програма влади може охоплювати у собі лише здійсненні заходи чи реформи.

Шоста аксіома влади говорить, що державна влада принципово пов'язана котра розподіляє справедливістю, що вона не має право обов'язок полишати неї тоді й тільки тоді, коли це вимагатиме підтримку национально-духовного і державної буття народу.

Такі основні аксіоми влади. І можна сказати впевнено, що прийдешня доля державності пов'язана з їхнім засвоєнням і здійсненням.

3. Суб'єкти і механізм влади

Вища влада чи її носій суверен – це володар в певному сенсі безконтрольної влади. Тривалий час та практично повсюдно (мабуть, крім давньогрецьких міст – полісів) сувереном був і зізнавався монарх (цар, король, шах тощо.). Потім, у час, принаймні звершення буржуазно-демократичних революцій у країнах Європейського континенту (і навіть, передусім, США) починає проголошуватися як суверена (читай вищого, кінцевого суб'єкта влади) народ. Так, вже у варіанті конституції США була записана: «Ми, народ США, у тому, аби з'ясувати справедливість, забезпечити внутрішній спокій, створити загальну захист… наказуємо і встановлюємо всім цю конституцію для США». Тут сувереном проголошується народ, це дано на кілька опосередкованої формі.

У країнах із ліберальної демократією народ шляхом делегування і розподілу повноважень доручає управління суспільством, собою певний період певним політичних сил, які у рамках політичною системою. Політична система виступає як сукупного суб'єкта влади. Її утворюють органи державної влади управління, політичні партії і рух, правоохоронні органи, озброєні сили, політизовані громадські організації, політичні лідери.

Натомість безпосередніми суб'єктами політичної влади є ті інститути та органи, які реалізують процес управління різними сторонами життя суспільства, маючи у своїй різними важелями влади (примус, фінансування всіх видів, керівництво законодавчими процесами, моральне й матеріальне стимулювання тощо.).

До особливому типу безпосередніх суб'єктів влади віднести правлячу еліту. Поняття «еліта» належить до вузькому і щодо колу людей досить постійної і обмеженої чисельністю, з сильними внутрішніми зв'язками, мають значний, нерідко вирішальний «вагу» у сфері проти оточенням. Еліта у політиці, правляча еліта, виробляє стратегічні цілі діяльності, приймає рішення про форми і засобах дій, спричиняє рух людських ресурсів. Вона за складом неоднозначна досить складна структурою. Вважається, основним, провідною верствою у правлячій еліті є економічна еліта. Цей шар становлять великі власники, володіють промисловими корпораціями, банками, торговими фірмами тощо.

Другий за значенням шар еліти – політичної еліти. До цієї категорії відносять осіб, котрі обіймають найвищі пости у громадянської чи воєнної адміністрації. Політична еліта – це, передусім, президент, прем'єр-міністр, і їх оточення, керівники головних політичних інститутів (міністри, керівники відомств, фракцій у парламенті тощо.). І ще можна назвати один шар еліти – ідеологічна, «інформаційна» еліта. Сюди відносяться провідні, відомі науковці, культури, релігії, освіти, засобів, які виконують у суспільстві функцію ідеологічного впливу, формування світоглядних позицій, культурних цінностей на інтересах панівного класу, соціальної групи, окремих осіб. Величезне вплив на політичного життя надають елітні групи, активні діяльні у засобах масової інформації.

Правляча еліта названих груп людей цілому невелика за чисельністю: приблизно від двох до чотирьох тисяч жителів, і переважно від розмірів країни.

Аналіз соціального складу еліти, її особистісних, психологічних особливостей дозволяє з відповіддю: «Хто править, кому справді належить реальна влада?».

Ведучи мову про пануючої еліті, необхідно розглянути питання, як відбувається її формування та з кого плані вона складається. Тут діють дві тенденції. З одного боку – прагнення замкнутості, корпоративності, щоб зберегти себе, немов особливу, привілейовану групу у суспільстві. Інша тенденція – прямо протилежна. Правляча еліта змушена поповнювати своїх рядах з деяких інших шарів, зокрема справжній плебей. У сучасному постіндустріальному суспільстві той процес йде доволі. Часом не тільки родовитість і багатство є перепусткою в елітний коло, а й особисті дані. Цьому сприяють правил гри сучасної представницької демократії.

Існують два способу рекрутування політичної еліти. Найбільш демократичний – це вибори у вигляді виборчої кампанії. Проте, як свідчить практика, більшість важливих політичних постів займають визначні юристи, бізнесмени, відповідальні військові з розпорядження глави виконавчої.

Здійснення політичної влади у суспільстві твориться з допомогою особливого політичного механізму, головними складовими якого є панування, керівництво, управління, організація та контроль.

Панування грунтується на поділі суспільства до управляючих і керованих, тобто. тих, які здійснюють політичну влада і тих стосовно яким вона здійснюється. Це ставлення передбачає певну дистанцію з-поміж них і підпорядкування одних іншим. У пануванні завжди присутній наказ, що передбачає його виконання. Панування зазвичай одержує законодавче оформлення в державно-правових актах.

Керівництво залежить від виробленні і прийняття принципово важливих суспільству загалом рішень, у визначенні мети клієнта, планів і стратегічних перспектив.

Управління здійснюється через безпосередню практичну діяльність із реалізації прийнятих керівництвом рішень. Конкретной управлінської діяльністю зайнятий зазвичай адміністративний (бюрократичний) апарат, чиновництво.

Організація передбачає узгодження, впорядкування, забезпечення взаємозв'язку окремих осіб, груп, класів, інших спільностей людей.

Контроль забезпечує дотримання соціальних норм, правил діяльності покупців, безліч соціальних груп у суспільстві. Контроль також виконує роль зворотний зв'язок, з допомогою якій влада стежить те, до яких наслідків мають її управлінські впливу.

Як було зазначено, значної ролі у механізмі влади займають процеси ухвалення і реалізації политико-управленческих рішень. Це вимагає проведення таких операцій, як збирання та систематизація необхідної інформації, розробка цій основі альтернативних пропозицій і проектів, формалізація рішення, тобто. надання йому обов'язкової сили. Формалізація політичних рішень здійснюється вищими державними органами: парламентом і урядом. За сучасних умов найважливішу роль підготовці, та був та її реалізації рішень грає чиновницько-бюрократичний апарат. Саме, в канцеляріях і департаментах здійснюється основна управлінська робота, приймаються практичні рішення. Коли ухвалено рішення, настає, мабуть, найвідповідальніший той час у здійсненні влади – реалізація владної волі. Кілька спрощуючи ситуацію, може бути чотири необхідні умови розв'язання поставленої мети.


Схожі реферати

Статистика

1 [2] 3 4 5