Українські рефератиучбові матеріали на українській мові

RefBaza.com.ua пропонує студентам та абітурієнтам найбільшу базу з рефератів! Також ви можете ділитися своїми рефератами для поповнення бази.

Виховна функція державної служби

Реферат: Виховна функція державної служби

Зміст

Запровадження

1. Сутність виховання

2. Основні методи виховання і рекомендовані умови для їхньої виконання

3. Принципи виховання

Укладання

Список літератури

Запровадження

"Мистецтво виховання, - писав свого часу відомий тогочасний російський педагог К.Д. Ушинський, - має ту особливість, тобто майже всім воно виявиться справою знайомих зрозумілим, а іншою справою легким, - і що зрозуміліше і легше здається воно, проте людина знайомий, теоретично чи практично. Майже всі знають, що вимагає терпіння; дехто гадає, що з нього потрібні уроджені розумові здібності й уміння, тобто навички; але дуже деякі переконалися, що, крім терпіння, уроджених здібностей і навиків, необхідно також спеціальні знання …". Щоб успішно здійснювати виховну діяльність, керівнику потрібно опанувати мистецтвом виховання.

Усі керівники, працюють у щоденному контакту з на інших людей, повинні розвивати своє вміння навчати і виховувати. Це насамперед належить до тих, у чиїх відділах є співробітники, довго працюють у одному й тому ж посади. У таких випадках навчання й розвиток відіграють істотне значення у виникненні зацікавленості і підвищення компетентності.

Майже кожна людина має великий творчий потенціал для особистого і фахового зростання, і в міру подорожчання людських ресурсів стає дедалі важливо задіяти цей потенціал. Розвиток людей – це елемент управлінської ефективності, що дозволяє проводити моральному кліматі і піднімати життєвий статус, не чіпаючи безпосередньо виробничі показники. Це важливе аспект управління звично недооцінюється.

Ця контрольна робота – спроба всебічно розглянути виховний процес у державній службі, його засадничі поняття, принципи і нові методи.

1. Сутність виховання

Виховання, особливо у державній службі оперує розвитком певних особистісних якостей людини, обумовлених вимогами підприємства чи організації, у яких працює, націлене формування особистості, що необхідно цивілізованого суспільства. Відомо, що людина не народжується особистістю, а ставати нею спілкуючись зі іншими. Тільки спілкування, у діяльності розкриваються закладені у ньому природою властивості, які поза спілкування залишаються "річчю у собі".

З теорії виховання відомо, що успішний розвиток процес формування особистості пов'язані з проблемою співвідношення природних і соціальних властивостей людини. З цього приводу відомі ряд точок зору, крайніми серед яких є погляди виховання як у розгортання інстинктів, і імпульсів (американський педагог Джон Дьюї, 1859 – 1952) як і на чисту "дошку", які ведуть своє керівництво з часів французьких філософів – матеріалістів 18 століття. Ці крайні погляду на цю проблему виховання виявилися досить стійкими й донині, хоча очевидною є їх одногранность.

Згідно з ідеями сучасних антропологів розвиток людини залежить від комплексного на нього природних і соціальних, чинників: спадковості, географічної середовища, соціального оточення й суспільного діяльності. Чільне місце тут займають соціальні чинники, серед яких виділяються макросередовище і мікросередовище.

Макросреда – це суспільство загалом. Людина працювати й спілкується з людьми, що у властивих цього суспільства відносинах, у яких здійснює свою дію цілком певна ідеологія, мораль, право, громадські організації, література і мистецтво. Усе це впливає на людини, все виховує. Микросреда – є колектив й різні неформальні групи, за яких людина безпосередньо виконує свої обов'язки, вплив якого безмежно.

Природно-географическая середовище (клімат, географія) також виховує людини, б'є по якостях людей, впливають з їхньої характер. Спадкоємність викликає в людей певні задатки (наприклад, до музики, математиці, різноманітних аспектів діяльності). Усе це висуває необхідність враховувати здібності працівників та його здатність різноманітних аспектів праці. Проте географічна середовище, ні спадковість що неспроможні зрівнятися за силою впливу з трудовим колективом і керівником.

Виховання у сенсі слова сприймається як соціальне формування особи і колективу, яку здійснювався всім укладом нашому житті, тобто під впливом макросередовища. У цьому плані виховання досліджується цілу низку наук – філософією, соціологією, етикою, правовими науками тощо. педагогіка розглядає переважно вузьке цілеспрямоване вплив вихователя на об'єкти виховання (особистість і колектив), що може бути прямим чи опосередкованим.

При прямому вплив об'єктом виховання є особистість воспитуемого, а предметом – її якості. І тут виховання обирає мета і засоби впливу так і безпосередньо спонукає особистість (колектив) до необхідних певним діям і поведінці. При опосередкованому (непрямому) вплив об'єктом є також особистість чи колектив, проте кошти й прийоми виховання у разі спрямовані не так на самі об'єкти, але в середу, переважно соціальну, перетворюючи яку змінюється воспитуемый.

Процес виховання виглядає як система педагогічних впливів керівника на особистість, і навіть різні ланки колективу (групи, комісії, підрозділи тощо.), що відбиває у тому зміні поведінки. Якщо впливу приймаються, то формуються позитивні властивості, якщо ні, то натомість можуть сформуватися негативні. Сам керівник нездатна змусити своїх підлеглих сприйняти її ідеї всупереч їхнім бажанням. Ця закономірність, відкрита відомим психологом С.Л. Рубінштейном допомагає зрозуміти чимало сторін виховання. "…Громадські вимоги, - зазначав С.Л. Рубінштейн, - не проектує механічно на людину; ефект цих зовнішніх впливів, громадських зокрема, залежить від внутрішніх умов, від тієї "грунту", яку ці впливу падають. Будь-яка ефективна виховна робота має своїм внутрішнім умовою власну моральну роботу воспитуемого, яка, природно, зав'язується у кожному скільки-небудь вдумливому й чуйного людині навколо власних вчинків і вчинків іншим людям під час спостереження наслідків людських вчинків – того, як наші вчинки позначаються інших людей і їх учинки іншим людям самих. Успіх роботи з формуванню духовного образу людини залежить від цього внутрішньої роботи, від цього, наскільки виховання скочується до стану її стимулювати і направити. А цьому – головне".

Якщо виховне вплив керівника виявляється без опертя внутрішню переробку воспитуемого, створюється підґрунтя породження рішучого протесту. Користі від такої впливу, природно, мало, а шкода великий: формальне дотримання людиною усталених у суспільстві норм поведінки, тобто зовнішнє пристосування до них, неспроможна формувати в нього справжнього устремління до досягнення поставленої мети. Потрібна щира внутрішня переробка впливу. Керівник, якщо його хоче виховати у підлеглого необхідні якості, повинен знаходити у підлеглих внутрішній відгук за свої дії, інакше на поверхню вийде фальш.

У практичній виховної діяльності керівник може скористатися цілої серією педагогічний впливів (чи методів).

2. Основні методи виховання і рекомендовані умови для їхньої виконання.

Усі методи можна підрозділити на дві категорії:

1). Методи, оцінюють діяльність підлеглих:

- заохочення

- осуду

2). Методи, які спонукають до виконання цілком визначених дій:

- переконання

- спонукання

Метод переконання. У світовій практиці виховання переконання – головний метод виховання. Сутність переконання залежить від вплив словом і зайняті ділом на свідомість воспитуемого (виконавця), забезпечуючи виховання в людей морально-політичних якостей. Переконувати – отже роз'ясняти. Успіх цього методу управлінні залежить від створення низки умов, які державний службовець повинен дотримуватися:


Схожі реферати

Статистика

[1] 2 3