Українські рефератиучбові матеріали на українській мові

RefBaza.com.ua пропонує студентам та абітурієнтам найбільшу базу з рефератів! Також ви можете ділитися своїми рефератами для поповнення бази.

Виховання як процес цілеспрямованого формування та розвитку особистості

Сторінка 2

Намагаючись конкретніше уявити сутність виховання, американський педагог і психолог Едвард Торндайк писав: «Слову «виховання» надають різне значення, але завжди воно вказує, але це завжди свідчить про зміна… Не виховуємо когось, а то й викликаємо у ньому змін». Питається: як же виробляються ці зміни у розвитку особистості? Як у філософії, розвиток виробництва і формування людини, як громадського істоти, як особистості відбувається шляхом «присвоєння людської дійсності». У цьому сенсі виховання слід розглядати, як засіб, покликане сприяти присвоєнню зростання особистістю людської дійсності.

Що ж являє собою ця дійсність як і здійснюється її присвоєння особистістю? Людська дійсність не що інше, як породжений і творчими зусиллями багатьох поколінь людей громадський досвід. У цьому вся досвіді варто виокремити такі структурні компоненти: всю сукупність вироблених людьми знання природі та суспільстві, практичні вміння і навички у різних видах праці, способи творчої діяльності, і навіть соціальні й духовні відносини.

Оскільки зазначений досвід породжена і творчими зусиллями багатьох поколінь людей, це, що у знаннях, практичних уміннях і навичках, соціальній та засобах наукового і мистецького творчості, соціальних і духовних відносинах «опредмечені» результати їх різній трудовий, пізнавальної, духовної роботи і спільного життя. Усе це дуже важливо задля виховання. Щоб підростаючі покоління могли «привласнити» цим досвідом і зробити його надбанням, вони мають «распредметить» його, тобто за суті на тій чи іншій формі повторити, відтворити закладену у ньому діяльність й, доклавши творчі зусилля, збагатити його й в більш розвиненому вигляді передати своїм нащадкам. Тільки після механізми своєї діяльності, власних творчих зусиль і стосунків людина оволодіває громадським досвідом та його різними структурними компонентами. Це легко показати такому прикладі: щоб учні засвоїли закон Архімеда, який вивчається знає фізики, їм необхідні у тому чи іншого формі «распредметить» скоєні колись великим ученим пізнавальні дії, тобто відтворити, повторити, нехай під керівництвом вчителя, шлях, яким він пішов на відкриття цього закону. У такий спосіб відбувається оволодіння громадським досвідом (знаннями, практичними вміннями, способами творчої діяльності, тощо. буд.) та інших сферах життєдіяльності людини. Звідси випливає, що основна призначення виховання у тому, щоб, включаючи зростаючого людини у діяльність із «распредмечиванию» різних сторін громадського досвіду, допомогти йому відтворити цим досвідом отже виробляти в собі громадські властивості і забезпечення якості, розвивати себе, немов особистість.

Тож виховання у філософії окреслюється відтворення соціального досвіду в індивіді, як переклад людської культури у індивідуальну форму існування. Цю ухвалу корисне для педагогіки. З огляду на діяльнісний характер виховання, Ушинський писав: «Майже всі її (педагогіки) правила випливають посередньо чи з основного становища: давайте душі вихованця правильну діяльність й збагатите його засобами необмеженої, поглинає душу діяльності».

Для педагогіки, проте, дуже є те, що міра особистісного розвитку людини залежить тільки від самого факту участі у діяльності, але головним чином ступеня тієї активності, що він виявляє у цій діяльності, і навіть від неї характеру й направленості, що у сукупності прийнято називати ставленням до діяльності. Звернімося до прикладів.

У першому й тому самому класі чи студентської групі які навчаються вивчають математику. Природно, що умови, у яких займаються, приблизно однакові. Проте і їхня успішності найчастіше буває дуже різним. Звісно, у тому позначаються розбіжності у їх здібностях, рівень попередньої підготовки, але навряд чи не на вирішальній ролі грає їхнє ставлення до вивчення даного предмета. Навіть якби середніх здібностях школяр чи студент можуть досить успішно вчитися, якщо такі виявлятимуть високу пізнавальну активність і завзятість в оволодінні досліджуваним матеріалом. І навпаки, відсутність цієї активності, пасивне ставлення до навчальної роботі, зазвичай, ведуть до відставання.

Так само суттєвими у розвиток особистості є й характері і спрямованість тієї активності, яку виявляє особистість в організовуваній діяльності. Можна, наприклад, виявляти активність і взаємодопомога у праці, прагнучи загального успіху класу тут і школи, а можна бути активним, аби тільки себе показати, заслужити похвалу і витягти собі особисту вигоду. У першому випадку формуватиметься колективіст, у другому – індивідуаліст і навіть кар'єрист. Усе це ставить перед кожним педагогом завдання – постійно стимулювати активність які у організовуваній роботи і формувати до неї позитивне і здорове ставлення. Звідси випливає, що став саме діяльність й ставлення до неї виступають як що визначають чинники виховання і особистісного розвитку учня.

Наведені судження, мій погляд, досить чітко розкривають сутність виховання і можливість підійти для її визначенню. Під вихованням слід розуміти цілеспрямований і свідомо здійснюваний педагогічний процес організації та стимулювання різноманітної діяльності формованої особистості з оволодіння громадським досвідом: знаннями, практичними вміннями і навички, способами творчої діяльності, соціальними і духовними відносинами.

Зазначений підхід до трактування розвитку особистості отримав назву деятельностно-отношенческой концепції виховання. Сутність концепції, як показано вище, у тому, що тільки включаючи зростаючого людини у різноманітні види діяльності з оволодінню громадським досвідом та вміло стимулюючи його активність (ставлення) у цій діяльності, можна проводити його дієве виховання. Без організації цій діяльності й формування позитивного ставлення до неї виховання неможливо. Саме у цьому полягає глибинна сутність цього надзвичайно складного процесу.

Сучасні проблеми дошкільного і початкового шкільної освіти і шляхи їх рішення.

Що пропонує з цього приводу Д. Воробйова, кандидат педагогічних наук, професор, член-кореспондент Міжнародної академії акмеологических наук.

Впродовж останнього десятиліття суттєво змінилася система освіти у Росії. У сучасній освіті значно зросла варіативність типів навчальних закладів, з'явилися численні авторські школи, які пропонують власні програми дітей дошкільного і початкового шкільного віку, що безперечно формує нові вимоги до педагогові.

Життя дедалі більше ставить за мету перегляду характеру взаємодії педагога з дітьми у педагогічному процесі дошкільного освітнього закладу (ДОП) і початковій школи. Це неоднозначна, багатопланова завдання пов'язані з установками педагога і необхідністю зміни, що передбачає усвідомлення сучасних цілей освіти.

Гальмом зміни відносин між основними суб'єктами педагогічного процесу (дитина - педагог) є існуюча система підготовки й перепідготовки фахівців. На жаль їх сьогодні у такому напрямку, щоб спеціалісти могли реалізовувати основному завдання пізнавальної сфери дитини. Безумовно, ця важлива, але з єдиний напрямок роботи педагога з дітьми, при цьому на практиці воно дивним чином підміняється прагненням надміру “завантажити” дитини на початковій школі, і, що вельми тривожить, в ДОП великими обсягами знань.

Збільшення обсягу навчального матеріалу веде до завищення вимог про дітей і значного посилення тиску їх із метою його засвоєння. Проте, різні управлінські освітні структури неадекватно реагують на стан справ. Підтримуючи і заохочуючи таку не можна, вони у певною мірою формують думку, основу якого переконання, що накопичення великих обсягів знань благо і це той самий шлях, який веде дитини на розвиток. У умовах створюється ажіотажний попит батьків на учителів і установи такого типу, а навчальними закладами, задовольняючи його, “вдосконалюють” систему підготовки педагогів та продовжують забезпечувати зі школи і ДОП випускників, мають слабкі уявлення, як і виконувати завдання цілісного розвитку у віці 3-10 років.


Схожі реферати

Статистика

1 [2] 3