Українські рефератиучбові матеріали на українській мові

RefBaza.com.ua пропонує студентам та абітурієнтам найбільшу базу з рефератів! Також ви можете ділитися своїми рефератами для поповнення бази.

А. Вампілов "Качине полювання"

Реферат: А. Вампілов "Качине полювання"

Олександр Вавілов народився селі Кутупик Іркутської області у 1937 року, по закінченні середньої школи навчався з 1955 року у Іркутському університеті, студентом писав гуморески, які становлять його першу книжку “Збіг обставин”; п'ять років по закінченні університету працював у іркутської обласної газети “Радянська молодь”. У 1965 року написав п'єсу “Прощання у червні”.

У написаної 1967 року і надрукований 1970 року п'єсі “Качине полювання”, Вампілов створив галерею характерів, озадачивающих глядача, і читача, викликають величезне громадське занепокоєння. Перед нами одна з незліченних, виникаючих останні десятиліття, як гриби, установ, іменованих КБ, ВБ тощо. п. формованих з інженерів, науковців із найкращими намірами, а й у часто виявляються нерентабельними. Однак часто працівники таких установ отримують стерпне зарплату, просуваються службовими східцями, випускають ”наукові праці”, вміло показуючи оточуючим настільки важливих проблем і з яким небаченої самовіддачею вони дозволяють їх, кажуть герої “Качиного полювання”, буквально “пластуются”. Насправді ж, прийшовши працювати, не знають куди подітися від неробства. Групу таких стандартизованих діячів з провінційного центрального Бюро технічної інформації зображує Вампілов в п'єсі “Качине полювання”. Їх обов'язок - лякати нововведеннями різними заводах, узагальнювати і інформувати про неї науковий світ, хоч і немає на всю околицю справжніх заводів. Сидячи в кабінетах по двох-чотирьох осіб, вони обговорюють чергові футбольні матчі “ганяє в шахи”, підсміюючись над шефом, які вимагають узагальнення досвіду “модернізація поточного методу”. Їх робочий принцип: “зіпхнути та й край”.

Цей вислів належать головного героя п'єси, інженеру Зилову. Автор так представляє його нам: “Зилову близько 30, він досить високий, міцного складання; у його ході, жестах, манері говорити багато свободи, що відбувається від впевненості у своїй фізичній повноцінності. У той самий час й у ході, й у жестах, й у манері говорити в нього вчуваються якісь недбалість і нудьга, походження яких не можна визначити з першого погляду. Неможливо оскільки він взагалі хіба що не містить стрижня - коли на новосілля друзі запитують Зілова, що він найбільше любить у світі, той не відповідає їм. Сослуживец Казаков не без іронії кидає: ”Найбільше у світі Вітя любить роботу”, чим і викликає дружний сміх. Його начальник, рятуючи становище, каже: “Діловий жилки йому бракує, це правильно, та її здатний хлопець, чому ж так жартувати?”. Насправді робота їх цікавить. Постійно забирають те що “випити і закусити”, так поволочитися за дівчатами будь-якого кола. Як виражається одне з його коханок, продавщиця Віра, він “алик з аликов“. Про роботу не може говорити без нудьги і глузування. “Я термінові справи. Справи, справи. Днями і ночами. Горимо трудовий красою”, - заявляє він дружині телефоном, саме на той час, коли затівав черговий флірт зі студенткою. Зину свою красуню і розумницю не любить; протягом чотирьох років неможливо соберётся відвідати свого хворого батька, якого назвав старим дурнем. Його люблять жінки, він легко захоплюється, але ні однієї не відчуває справжньої прив'язаності. Він узагалі легко загоряється, але й легко гасне. Він щирий у кожну цю хвилину. Усі вважає її легковажним. Спостерігаючи ним, раз у раз згадуєш Хлестакова, то помічаєш одночасно, що так само далекий від цього, як, скажімо, і південь від трьох чеховських сестер: його провінціалізм, не твердить навіть заради самовиправдання: “Ось чому! До Москви, у Москві!”

Лише для заспокоєння дружини він каже: “Ні, з цього контори треба бігти. Бежать, бігти…”. Але те і йдеться, що бігти він не збирається.

Залишаючи чоловіка, Галина каже йому: “Куди їду, кого - тобі усе одно. Не роби вид, що тебе це хвилює. Тобі все байдуже. Все у світі. Ти немає серця, ось у чому справа. Зовсім ні серця…”. Він погоджується із нею, визнається, що він “опоршивела таке життя”. “Ти права, мені все байдуже, все у світі. Що зі мною робиться, я - не знаю”. Він визнається також, що друзів немає, роботу недолюблює.

Зупинися у цьому автор, ми б цікавий, але однозначний характер. В Україні було б сумніви, як він оцінити. Не дивлячись те що, що А. Вампілов уникає сатири, він створює образ неоднозначний. Понад те, бачачи пороки героя, наділяє ще однієї рисою, несподівано що свідчить у тому, що він може і щось більше. Річ у тім, що він є справжня прихильність - качину полювання. По суті, він цілий рік живе очікуванням відпустки і качиного полювання. Не оскільки є затятим мисливцем. Здається досі не убив жодної жодної птахи. Качине полювання приваблює його зовсім не від азартної стороною. Обіцяючи Галині взяти її з собою на полювання, він каже: “Таке і не снилося, клянуся тобі. Тільки там почуваюся людиною.”. Говорячи мисливство, він перетворюється, стає поетом: “Ти побачиш - ми поплывём як уві сні, невідомо куди. І коли піднімається сонце? Про! Це як у церкві і навіть сильніше, ніж у церкви…А ніч? Боже мій. Знаєш яка це тиша? Тебе немає, ти розумієш? Ні! Ти ще народився. І нічого немає. Не було. І не?”

Соблазнительно витлумачувати прихильність героя до качиного полюванні, як втечу з міста, втеча від усталеним життя, тим більше гнёт обивательщини колись вирвав із різних вуст класичного героя вигук: “Геть з Москви!”, а прес провінціалізму змушував православних героїнь зі стогоном стверджувати: “До Москви! До Москви!”, але це б певним спрощенням і согласовалось б із тим, що у житті Зілова немає плодоносного збіжжя і він навряд чи може стати іншим. Преображення Зілова навряд чи можливий.

У центральному образі п'єси “Качине полювання” - Зилове, образі - типі, відбиті явища, ніби вже й які залежать від самої Зілова, але явища здебільшого небезпечні й важко искоренимые. Назвавши їх “зиловщиной”, Валентин Распутін висловлював припущення: “…то, можливо, найбільша заслуга Вампілова як драматурга у тому полягає, що він однією з перших її розпізнав і показав.”

Але “зиловщиной” далеко ще не вичерпується сутність характеру, створеного драматургом. Зіставляючи ставлення самого Вампілова, не вважало Зілова негативним героєм, про те яким він виступає в п'єсі, іноді говорять про явному протиріччі.

“Драма “Качиного полювання” -вважає А. Демидів - належить до найбільш суперечливим і спірним творам письменника… Зілова не можна розглядати дрібним незначним людиною .“

П'єси А. Вампілова - це глибоке і тонке розуміння людської психології , сильні й переконливі характери , напружений сюжет , майстерність діалогів - усе це ледь ні над рівному збіг віднесено для її творам.


Схожі реферати

Статистика

Реферат: А. Вампілов "Качине полювання"
Рубрика: Вітчизняна література
Дата публікації: 2013-01-25 19:03:03
Прочитано: 12 раз