Українські рефератиучбові матеріали на українській мові

RefBaza.com.ua пропонує студентам та абітурієнтам найбільшу базу з рефератів! Також ви можете ділитися своїми рефератами для поповнення бази.

Музика Франції 18 століття

Реферат: Музика Франції 18 століття

Перше, що слід визнати про музику Франції 18 століття, те, що на відміну від головних кандидатів у галузі музики країн (як-от Німеччина, Австрія, Іспанія, та Італія), Франція не могла похвалитися ні велику кількість особливо відомих композитів, ні виконавцями, ні багатим асортиментом відомих творів. Найбільш знаним Французьким композитором на той час вважається Глюк, але вона походив із Німеччини. Почасти ця ситуація диктувалася інтересами суспільства, які визначали стилі музики. Розглянемо протягом розвитку музики 18 столітті.

На початку століття найпопулярнішим стилем музики був сентиментальний класицизм. Це була повільна некваплива музика, особливо складна. Грали в струнних інструментах. Зазвичай вона супроводжувала бали і бенкети, але й її любили слухати і невимушеній домашньої атмосфері.

Потім, в лютневу музику почали потрапляти риси і прийоми Рококо, такі як трель і флажоет. Вона придбала більш мудрий вид, музичні фрази стали складніший і цікавіше. Музика стала більш відірвана від реальності, більш фантастична, менш правильна і тим самим, ближче слухачеві.

Ближче до другої половини 18 століття риси Рококо настільки влилися в музику, що вона до початку набувати певну орієнтацію. Так, незабаром у музиці чітко виділилися два напрями: музика для танців і музика для співу. Музикою для танців супроводжувалися бали, музика для співу звучало у конфіденційної обстановці. Нерідко він і аристократи любили поспівати під звуки домашнього клавесина. У той самий час з'явився новий театральний жанр комедия-балет, яка об'єднувала діалог, танець, і пантоміму, інструментальну, іноді вокальну музику. Творці її - Ж. Б. Мольєр і композитор Ж. Б. Люллі. Жанр справив значний впливом геть наступне розвиток французького музичного театру.

За з тоншим відмежуванням музичних жанрів, початку з'являтися маршова музика. Це була різка, гучна, галаслива музика. Саме тоді торгівлі поширення набули ударні інструменти (барабани і тарілки), які ставили ритм, відтак позбавляючи твір індивідуальності виконання. Також багато використовувалися такі інструменти, як труба, які, переважно служили підвищення загальної гучності музики. Саме у передчутті рахунок появи ударників або гучних інструментів Французька музика кінця 18 століття, мій погляд, стала особливо примітивною і видатної. Вінцем маршової музики стала поява твори «Марсельєза», написаного Руже Де Лилем в 1792 року.

Далі буде приведено деякі славнозвісні композитори, виконавці й твори.

Руже Де Ліль Клод Жозеф (1760-1836) французький військовий інженер, поет і композитор. Писав гімни, пісні, романси. У 1792 року написав композицію «Марсельєза»[1], у майбутньому що стала гімном Франції.

Куперен Франсуа (1668-1733) - французький композитор, клавесинист, органіст. З династії, можна з німецької династією Бахов, позаяк у його роду було кілька поколінь музикантів. Куперен його називали «великим Купереном» частково з допомогою його відчуття гумору, частково з допомогою характеру. Його творчість — вершина французького клавесинного мистецтва. Музику Куперена відрізняють мелодическая винахідливість, граціозність, відточеність деталей.

Рамо Жан Філіп (1683-1764) - французький й музичний теоретик. Використовуючи досягнення французької та італійській музичних культур, значно видозмінив стиль класичною опери, підготував оперну реформу До. У. Глюка. Написав ліричні трагедії «Іполит і Арисия» (1733), «Кастор і Поллукс» (1737), опера-балет «Галантная Індія» (1735), клавесинные п'єси й те. Його теоретичні праці — значний етап у розвитку вчення про гармонії[2].

Глюк Крістоф Віллібальд (1714-1787) – знаменитий франко-німецький композитор. Найбільш славна його пов'язані з паризькій оперної сценою, на яку він зробив свої кращі твори на французькі слова. Тому французи вважає її Французьким композитором. Численні опери його: "Artaserse", "Demofonte", "Fedra" і дргуие було дано в Мілані, Туріні, Венеції, Кремони. Отримавши запрошення до Лондона, Глюк для театру Hay-Market написав дві опери: "La Caduta de Giganti" (1746) і "Artamene" і оперу попурі (pasticcio) "Pyram". Ця остання мала великий вплив подальшу діяльність Глюка. Усі опери, які доставили величезний успіх Глюку, було написано по італійському шаблоном, складалася з низки арій; у яких Глюк не звертав особливої уваги на текст. Свою оперу "Pyram" він становив з уривків колишніх опер, мали найбільший успіх, подладив під ці уривки інший текст нового лібрето. Неуспіх цієї опери навів Глюка на думку, що тільки та музика може дати належне враження, яка зараз переживає прямого зв'язку з текстом. Цього принципу він став триматися у таких про свої твори, опановуючи собі поступово серйозніше ставлення до декламації, виробляючи до подробиць речитатив аріозо і забуваючи про декламації навіть у аріях.

Прагнення тісний зв'язок оповіддю та музикою помітно вже у "Семирамиде" (1748). Але більш дотикальний поворот композитора до опери, як до музичної драмі, помітний в "Orfeo", "Alceste", "Paride ed Elena" (1761 - 64), поставлених у Відні. Реформатором опери Глюка в "Iphigеnie en Aulide", яку у Парижі з успіхом (1774). Саме там було дано: "Armide" (1777) і "Iphigenie en Tauride" (1779) -

найбільше твір Глюка Останньою оперою Р. була "Echo et Narcisse". Крім опер, Глюк писав симфонії, псалми й те. Усіх опер, інтермедій і балетів написано Глюком понад 50 відсотків.

На закінчення слід укотре підкреслити одноликость Французької музики 18 століття. Музичне творчість була схоже наремесло чи легке хобі. На ремесло, оскільки всі твори бли однотипними і схожою один на друга. На хобі ж оскільки безліч композиторів займалося музикою просто вільний час, заповнюючи таким образів своє дозвілля. Фаховим творчим творенням таке заняття кваліфікувати не можна. Навіть найвідомішого композитора Франції на той час, Глюка (який, до речі, і він ні французьким композитором), недоброзичливці називають композитором одного твори. Є у вигляді «Орфей і Эвредика».

Джерела:

Велика Енциклопедія Кирила і Мефодія,

Енциклопедія класичної музики,

Брокгауз і Ефрон,

Класична Музика (посібник),

Інтернет,

Компетентне музикознавець Наталя Богославская.

[1] «МАРСЕЛЬЕЗА» («Marseillaise») - французька революційна пісня. Спочатку називалася «Бойовий піснею Рейнської армії», потім «маршем марсельців» чи «Марсельєзою». При Третьої республіці стала державним гімном Франції (з липня 1975 виконується нової музичної редакції). У Росії її поширилася «Робоча Марсельєза» (мелодія «Марсельєзи», текст П. Л. Лаврова, опубліковано у газеті «Уперед» 1.7.1875).

[2] ГАРМОНІЯ, виражальні засоби музики, засновані на об'єднанні тонів в співзвуччя і зв'язку співзвучання у тому послідовному русі. Основний тип співзвуччя — акорд. Гармонія будується з певних законам ладу в многоголосной музиці будь-якого складу — гомофонии, поліфонії. Елементи гармонії — каденції і модуляції — найважливіші чинники музичної форми. Вчення про гармонії — одна з головних розділів теорії музики.


Схожі реферати

Статистика

Реферат: Музика Франції 18 століття
Рубрика: Музика
Дата публікації: 2013-01-25 15:57:18
Прочитано: 63 раз