Українські рефератиучбові матеріали на українській мові

RefBaza.com.ua пропонує студентам та абітурієнтам найбільшу базу з рефератів! Також ви можете ділитися своїми рефератами для поповнення бази.

Авторська пісня в Красноярську

Реферат: Авторська пісня в Красноярську

Історія авторської пісні нашій країні налічує близько сорока років. Протягом років хрущовської "відлиги" відомими перші пісні Булата Окуджави й журналіста Юрія Візбора, Володимира Висоцького й Олександра Галича, Михайла Анчарова й Олександра Городницкого.

Цих покупців, безліч їх послідовників почали називати бардами (менестрелями). Взагалі барди - це мандрівні співаки та поети, які співали свої власні вірші. У Росії той-таки XIX століття слово "бард" було синонімом слова "поет". Можливо, що й тому Булат Окуджава назвав авторську пісню формою існування російської поезії.

Барди початку 1960-х років співали про кохання та романтиці, про й взаємовиручці. про вогнищах і походах, перемоги і ураженнях, про силу та слабкості людського духу - тобто про життя в усіх його виявах. Ці пісні писалися думаючими людьми для думаючих людей. Професійні літератори, і любителі, отримали музичну освіту і мало які володіли гітарою, власники сценічних голосами й які мали вокальних даних - усі вони стали володарями умів значній своїй частині покоління 60-х.

Невдовзі чітко визначилася і соціальний роль авторської пісні. Чимало понять з відомих бардів однак брали конфлікт за владою брежнєвської епохи через своїх пісень - чи це відверта "Балада про додаткової вартості" Олександра Галича чи алегорична "Полювання на вовків" Володимира Висоцького. Тим цінніший ставали для справжніх любителів авторської пісні магнітофонні записи корифеїв жанру. Звукове самвидав значно перевершував тиражами рукописний.

Зрозуміло, потрапляли ці запису і в Красноярськ, й інші міста і селища Красноярського краю. І насамперед - до рук тих, хто співав під гітару дворові, туристські, "столбистские" пісні.

Взагалі становлення авторської пісні в Красноярську неможливо уявити без знаменитих "Стовпів". Ці скелі давали молоді можливість самоствердження, відчуття волі народів і ризику, повноти життя, де всі - по "гамбурзьким рахунком". Після цього настрої відбивалися в "столбистских" піснях, авторів більшість яких відомо лише, що вони ходили на "Стовпи".

На середину 1960-х років на суднобудівний завод Красноярська існувала група альпіністів і скелелазів під орудою Володимира Путинцева (згодом - заслужений тренер СРСР й Російської Федерації). Вони писали вірші, співали під гітару пісні, використовуючи їм славнозвісні мелодії чи прості мотиви свого авторства. У тому числі виділявся Микола Молтянский, який добре володів гітарою і він володарем приємного голоси. Тоді ж свої перші пісні написав молодий інженер Адольф Мельцер. У 1963 року у пісні "Гори й кораблі", швидко що стала популярною "столбистской" середовищі, він писав:

- Це жага поневірянь це не дає нам спокою, Кров циганська бродить й у жилах кипить . Скажу вам, хлопці - жити, напевно, стоїть, Якщо є у цьому світі гори і кораблі .

Початок організації бардівського руху на Красноярську було покладено восени 1967 року. Саме тоді при міському комітеті ВЛКСМ активно працював молодіжний клуб "Обрій", який очолював Вадим Лівшиць. Клуб займався організацією дозвілля та розвитком творчий потенціал молоді з різних напрямів - кинодело, джаз-клуб, туризм та інших.

У надрах клубу "Обрій" й виникла ідея провести конкурс самодіяльних авторів, і виконавців. Через міськком комсомолу було зібрано заявки щодо участі у конкурсі на краще виконання туристської та студентської пісні "Менестрель-67". Велику роль організації конкурсного концерту зіграв член оргкомітету і журі, молодий інженер Віталій Крейндель.

Концерт проходив 24 листопада 1967 року у актовому залі Сибірського технологічного інституту. Склад учасників конкурсу був дуже різнорідним. Заявки подавали і студентські ансамблі, і "столбистские" групи, й окремі виконавці. Деякі їх ледь володіли гітарою, тексти їх віршів залишали бажати багато кращого. Але було стільки ентузіазму і щирості, що конкурс викликав величезну зацікавленість. Публіка, подана у першу чергу студентської молоддю і "столбистскими" компаніями, ніяк не розмістилася у залі, а балкони просто "тріщали", погрожуючи обвалитися.

Серед учасників особливо виділялися ті, хто починав авторську пісню в Красноярську: Юрій Бендюков, Ігор Попов, Сергія Попова, Віктор Бурмистров, Микола Єрьомін, Микола Молтянский та інші. Лауреатами стали виступав за команду університету Юрій Бендюков, студент Красноярського медичного інституту Микола Єрьомін, інженер суднобудівного заводу Адольф Мельцер та інформації Микола Молтянский.

На початку 1968 року перед красноярцами вперше виступили гості - вже славнозвісні країни барди Юрій Кукин і Валентин Вихорев. Натхнені першими успіхами, організатори і переможці конкурсу березні 1968 року вирушили у Новосибірськ на цей фестиваль авторської пісні. Про цю подію одержало широкого резонансу тоді і залишається досі яскраву сторінку історія російського бардівського руху. 11 березня 1968 року орган цк кпрс газета "Щоправда" повідомила: "У залах Академмістечка та деякі вузів Новосибірська у дні проводиться своєрідний свято самодіяльної пісні. Він залучив співаків з Москви та Свердловська, Ленінграда і Севастополя, Новосибірська і Красноярська". Тон повідомлення цілком доброзичливий, і ще не знає, що партійні ідеологи у центрі й на місцях почнуть масоване наступ на авторську пісню і самодіяльних авторів.

У красноярську делегацію входили Вадим Лівшиць, Віталій Крейндель, Юрій Бендюков, Микола Єрьомін і Адольф Мельцер. Виступати мали троє останніх, але у дорозі Адольф Мельцер застудився, і Юрію Бендюкову довелося співати "за двох". Несподівано для красноярцев через запізнення кількох відомих учасників фестивалю їм не судилося виконати так само почесну, як і важку місію - відкривати фестиваль. І Юрій Бендюков з онуком Миколою Ереминым у першому концерті фестивалю кожен проспівали понад десять пісень, заповнивши в такий спосіб обидва відділення концерту. Так вперше красноярські барди заявила про собі на всесоюзної арені.

Потім були нові концерти, у яких красноярцы брали участь разом із вже широковідомими чи невдовзі стали такими Олександром Галичем, Юрієм Кукиным, Сергієм Чесноковым, Олександром Дуловым, Володимиром Бережковым, Олександром Дольским та інші. Були зустрічі, дискусії, неформальне спілкування, розмови на теми, візит до готель до опальному Олександру Галичу. Саме він виконанням моментально що стала знаменитої "Балади про додаткової вартості" та інших пісень накликав лише авторську пісню взагалі гнів влади. Звісно, Олександр Галич не була єдиним "вільнодумцем" в бардівському русі, але ще раніше пізнав та літературний успіх, і всесоюзну популярність. До речі, грав він у Новосибірську на гітарі Миколи Єрьоміна, що йому налаштовував Юрій Бендюков. Додамо до цього, що Адольф Мельцер зберіг автограф Олександра Галича, датований 8 березня 1968 року.

Красноярська делегація повернулася з Новосибірська із тим запросити себе когось із провідних бардів країни. Вже випустили афіші: "Клуб пісні. У гостях клубу "Обрій" Ленінградський клуб пісні "Схід". Зокрема, чекали відомого барда Євгена Клячкина.

Але керівників клубу "Обрій" запросили до міськком КПРС"), і настійно порекомендували не робити це. Ніякі аргументи на розрахунок не приймалися. Зрозуміло, що це відгомони кампанії, розпочатої у всесоюзному масштабі. Адже запрошувати гостей збиралися у квітні 1968 року, саме тоді навіть почали з'являтися у пресі розгромні статті у адреса київська і Новосибірського фестивалю, й Олександра Галича. Так, стаття "Пісня - нині ця зброя" була вийшла друком газеті "Вечірній Новосибірськ" 18 квітня 1968 року.


Схожі реферати

Статистика

[1] 2 3 4