Українські рефератиучбові матеріали на українській мові

RefBaza.com.ua пропонує студентам та абітурієнтам найбільшу базу з рефератів! Також ви можете ділитися своїми рефератами для поповнення бази.

"Надзвичайна історія" И.А.Гончарова

Реферат: "Надзвичайна історія" И.А.Гончарова

СОДЕРЖАНИЕ:

1) Про И.А.Гончарове 2

2) “Звичайна історія” 3

3) Список використовуваної літератури 8

Про И.А.Гончарове

“Звичайна історія”, опублікована у 1847 року у “Современннике”,

був першим художнім твором И.А.Гончарова , появив-

шимся у пресі.

Над “Обыкновенной історією” письменник працював у перебігу трьох років.

У статті автобіографічного характеру “Надзвичайна история”(1875-

1878) він писав : “ Роман задуманий був у 1844 року, писався в 1845, й у 1846

я могла дописати кілька глав “. Гончаров кілька вечорів

сряду читав Белинскому свою “Нобыкновенную историю”.Белинский був

у захваті від нового таланту, виступав так блискуче. Доти,

як віддати свій твір “на суд” Белинскому, Гончаров кілька

раз читав її в дружньому літературному гуртку Майковых. Перш ніж

з'явитися у друку, роман зазнав багато виправлень і переробок.

Згадуючи пізніше 40-і роки, похмуру пору миколаївського царствова

ния коли величезну роль боротьби з феодально-кріпосницької реак-

цией грала передова російська література, Гончаров писав : ”Кріпосне

право,телесное наказание,гнет начальства, брехня забобонів обществен-

іншої і психології сімейного життя, грубість, дикість звичаїв у масі - ось що стояло

у черзі у боротьбі на що було спрямовано основні кораблі російської ін-

теллигенции тридцятих і сорокових років”.

“Звичайна історія” показала, що Гончаров був чуйним до интере-

сам свого часу письменником. У творі було використано зраді

ния і сдвиги,которые відбувалися життя кріпосницькій Росії 1830-

1840 гг.Призывая до боротьби з “всеросійським застоєм”, до праці для від-

чизны , Гончаров пристрасно шукав навколо себе сили, тих осіб які

міг би здійснити які стоять перед російської життям завдання.

“Звичайна історія”

Сутність псевдоромантического світогляду, властивого значитель-

іншої частини ідеалістично налаштованої , відірваної із дійсністю

дворянській інтелігенції 1930-х, розкрило Гончаровим образ ос-

новного героя роману - Олександра Адуева. Грунт, де вырас-

тало це явище, художник бачив у дворянско - помісному , крепостни

ческом ладі життя , в панському поміщицькому вихованні .

Романтичне сприйняття життя, піднесені абстрактні мрії

славу і подвиги , про незвичайнім, поетичні пориви - хто про

відправлявся у який - то мері крізь ці це у молодості , в “епоху юнацьких

заворушень”. Але заслуга Гончарова як митця у цьому, що а також, як

псують і спотворюють ці юнацькі мрії і ілюзії барски - крепост

ническое виховання .

Молодий Адуев про горі Ай-Петрі і про бідах знає лише “слухом” - “життя від пе-

льон усміхається йому”. Праздность , незнання життя “передчасно” разви

у Адуеве “серцеві схильності” і надмірну мрійливість. Перед

нами жодну з тих “романтичних лінюхів”, барчуков ,які звикли

безтурботно жити з допомогою праці інших. Мету й щастя житті молодої Адуев

бачить над праці та творчість (трудитися здавалося йому дивним), а “віз-

вышенном існуванні”. У маєтку Адуевых панують “тиша неподвиж-

ность . благодатний застій”. Однак у маєтку не знаходить поприща для се

бя. І Адуев їде “шукаючи щастя” ,”робити кар'єру і фортуну - в Петер-

бург”. Уся фальш життєвих понять Адуева починає розкриватися в ро-

мане у перших зіткненнях розпещеного лінню і барством пле-

мянника - мрійника з практичним і розумним дядечком, Петром Івани-

ніж Адуевым.В боротьбі дядька з племінником позначилася тогдашняя,толь-

до що начинавшаяся ламка старих понять і бандитських звичаїв - сентиментальнос-

ти , карикатурного перебільшення почуття дружби і кохання, поезія празд

ности , сімейна і домашня брехня напускных, по суті небувалих

почуттів , марне витрачання часу на візити, на непотрібне гостинність і

т.д. Одне слово, вся святкове і пустопорожнє мрійлива і аффектационная сторона ста-

рых правов зі звичайними погрывами иности - до высокому,великому,изящ-

ному, до ефектів, зі спрагою висловити це у тріскучої прозі, загалом понад

віршем.

Адуев-старший щокроку немилосердно висміює напускну,

необґрунтовану мрійливість Адуева-младшего.“Твоя дурна захоплений-

ность куди годити “, ”з твоїми ідеалами добре сидітиме у селі”,

“забудь ці священні так небесні почуття, а придивляйся до діла”. Але

молодий герой не піддається повчань-моралей. “Та хіба любов не справа? “ -

відповідає він дядечку. Характерно , що буває після першої невдачі у коханні

Адуев-младший скаржиться “на нудьгу життя, порожнечу душі”. Сторінка ро-

мана, присвячені, опису любовних пригод героя, - разоблаче-

ние эгоистического,собственнического ставлення до женщине,несмотря на

все романтичні пози, які вже вживає герой перед избранницами

свого серця.

Вісім років бавився Олександром дядечко. Зрештою племінник

його стає діловим людиною, на нього чекає блискуча кар'єру й вигод-

ный шлюб із розрахунку. Від колишніх “небесних” і “вогзвышенных” почуттів та

мрій не лишилося й сліду. Еволюція характеру Олександра Адуева,

показана “Обыкновенной історії”, була “звичайної” для годину-

ти дворянській молоді на той час. Засудивши романтика Олександра

Адуева, Гончаров протиставив то романі інше, безперечно по

ряду чорт більш позитивне, і аж ніяк ідеальне обличчя - Петра Іва-

новича Адуева. Письменник, не колишній прибічником революційного преоб-

разования феодально-кріпосницької Росії, вірив у прогрес, грунтується-

ный на діяльності освічених, енергійних і гуманних людей. Одна-

до у творі було використано й не так ці погляди письменника, коли-

косуществовавшие у реальному дійсності противоречия,которые ніс

з собою які йшли змінюють “усеросійському застою” буржуазно - капита-

листические відносини. Відкидаючи романтизм адуевского штибу, письменник

водночас відчував неповноцінність філософії і практики буржуаз-

ного “здоровим глуздом”, егоїзм і нелюдськість буржуазної моралі пеклі-

евых-старших. Петро Іванович розумний, діловитий і по-своєму “порядна чоло-

століття”. Але він у вищого рівня “байдужий до людини, до його потреб, инте-

ресам”.”Смотрят, що в людини у кишені і у петлиці фрака, а до осталь-

ного і справи нет”,-говорит про Петра Иваныче та йому подібних його перша дружина Ліза-

вета Олександрівна про чоловіка :” було головна мета його тру-

дов? Працював він задля спільної людської мети, виконуючи поставлене йому

долею урок, або тільки для дріб'язкових причин, щоб приобресть між

людьми чиновное і грошове значення, у тому чи, нарешті, що його не

гнули в дугу потреба, обставини? Бог фіг його знає. Про високих цілях він раз-

говорити не любив, називав би це маренням , а говорив сухо і, що у-

до справу робити”.

Олександр - і Петро Іванович Адуевы протипоставлено як як про-

винциальный дворянин- романтик. і делец-буржуа, а й як психоло-

гически протилежні типу. “Один захоплений до сумабродства, дру-

гой - ледян до жорстокості”, - каже Лізавета Олександрівна про племян-

ніку і чоловіка.

Гончаров прагнув знайти ідеалу, тобто нормальний тип людини над

Адуеве-старшем вперше і не Адуеве-младшем, а щось інше, третьому, в гармо-

нии “розуму” і “серця”. Ясний натяк цього міститься вже у образі Лизаве-

ти Олександрівни Адуевой, як і раніше, що “століття” її “заїв” , по спра-

ведливому зауваженню Бєлінського, Петро Іванович.

До цих чудових образів слід віднести як Лизавету

Олександрівну, а й Наденьку.

Дочка кількома кроками - попереду матері. Вона без попиту покохала

Адуева і майже приховує цього матері чи мовчить лише прили-

чия, вважаючи за собою права розпоряджатися по-своєму своїм внутрішнім ми

ром і між Адуевым , яким, вивчивши тичинівський хорошо,овладела і командує.


Схожі реферати

Статистика

[1] 2