Українські рефератиучбові матеріали на українській мові

RefBaza.com.ua пропонує студентам та абітурієнтам найбільшу базу з рефератів! Також ви можете ділитися своїми рефератами для поповнення бази.

«Дев'ять оповідань», Селінджер

Реферат: «Дев'ять оповідань», Селінджер

Незалежно від цього, що кожна людина намагається знайти собі у добрій книзі, більшість дуже влаштовує його присутність серед ній цікавого сюжету, розгортання дії з неодмінною кульмінацією і завершенням, зрозумілість діянь П.Лазаренка та вчинків героїв, краса мови автора, але, водночас, читання було б то цікавіше, чим простіша виклад думок. І, природно, зрозумілішою і цікавою для читача буде та книга, де авторське думка а то й беззаперечно і однозначно, то цілком очевидний, ніж те, де немає та її сліду. У першому випадку автором можна погоджуватися, сперечатися, можна говорити про його життєві цінності, моралі, думках. Але що сказати про людину, чиї твори безсилі під всі ці епітети просто цікавої книжки? за таким не можна сперечатися – адже він щось намагається довести. за таким не можна погодитися, – звідки ж ви знаєте, яка її думка? Можна лаяти його, називаючи цю загадкове відсутність яскраво вираженої позиції бажанням довести всім, що його неможливо, - і всім, чому завгодно. Але він не розкриється і вийде його зрозуміти.

Дивно, як люблять усі зникаюче. Варто прірву сущою дрібничці, – і її перетворюється на надбання хіба що усього життя, передчасно втрачене. Варто загинути відомому музиканту – і натовп його фанатів поповнюється одно пропорційно його майстерності і навпаки пропорційно банальності її смерті. І чому, власне, люди так люблять загадки, якщо воліють, щоб усе їм ясно, все легко вирішувалося? Чи не від вічної чи парадоксальності у голові, совмещающей неіснуюче із реальним, банальне з яскравим, живе – з мертвим?

Дивна зникнення Селінджера зі світу пробудило, природно, безліч чуток та тлумачень. Сам факт припинення їм письменницької діяльності, його таємного існування додають зайву, на мою думку, і невиправдану двозначність, таємничість його творах. Хочеться вчитатися уважніше у його розповіді, – ану ж бо десь обронена випадкова фраза, якесь пояснення його загадковості? Це відвертає увагу від головного, адже зрозуміти чоловіки й зрозуміти його твору – різні речі.

Цикл «Дев'ять оповідань», на думку багатьох критики, й у з ними згодна, зібрав у собі цікаві й стратегічно важливі для Селінджера твори. Саме назва його, начебто, таку неоригінальну і невигадливе, трактується критиками неоднозначно: вони бачать у ньому відзвуки релігійних доктрин, число «дев'ять» у яких - одне з філософських метафор «Магабгарати», у якій людська тіло уподібнено «девятивратному граду», і навіть сакральна цифра, без якому можна зрозуміти поетику «дхвани», тобто глибоко зашифрованого найважливішого сенсу, яким має мати, по древнеиндийским віруванням, художній текст.*

Але, зрозуміло, це – всього лише припущення, спроби впіймати за ниточку вислизаючий сенс, все пояснити і зрозуміти. Селінджер завжди буде притягати відсутністю яких би не пішли пояснень, яскраво вираженої моралі, зрозумілого і очевидного виведення, зрештою, людей, спраглих всього докопатися і всі розкласти на полички. Цього неминуче, але сам Селінджер висловлює свою думку про ці судомних пошуках оболонки, у якому можна було б втілити легкий, повільно вислизаючий і піднімається вгору газ оповіданні «Тедді».

Розповіді Селінджера, майже з них, присвячені проблемі переходу із світу дитини, світу неподдельности, щирих почуттів – у дорослий світ – світ жорстких рамок, що накладаються на стиль поведінки, думки, внутрішній світ; або ж порівнянню цих двох світів. До рамкам дуже складно звикнути, вони калічать і вбивають все природне, і живе. Діти, конденсатори щастя природності і сумбурності, у кожному з цих дев'яти оповідань ставлять під «потрібність» і саме й назавжди певну, стереотипне правильність поведінки дорослих. Хіба природно для дорослого – писати про зрозумілому йому дорослому світі, чию скріплену назавжди і безповоротно сургучевими печатками часу й досвіду визначеність він добре вивчив? Хіба дорослий, забув у тому, як треба правильно, як повинно вивчити всі бути, можна вважати нормальним? Він або прикидається, підробляється з незрозумілою метою під дитини, – але й не помітити фальш неможливо, – або він нездоровий, неправильний, неадекватний оточуючої його встановила свої умови дійсності.

По Селинджеру, дивний та людина, яка розуміє відносності лише у світі, не розуміє хиткість те, що називають непорушним. Саме про це говорить його герой – хлопчик Тедді. Всі його вчинки, манери, плин її думок видають у ньому дитини. І, водночас, він став хіба що втіленням мрії автора про дитині, який у себе кращі, не опротивевшие і вульгарні якості дорослого. Тедді занадто розумний для простого десятирічного хлопчика. Повзрослевший, але з дорослий, він нестримно притягує себе увага фахівців і симпатію автора.

Дорослі відіграють у цьому оповіданні эпизодичные ролі, загалом, показові. Вони підкреслюють своєї нечутливістю, стереотипністю уявлення (вони повинні не приймають Тедді всерйоз, так як в дорослому усталеному світі можлива така думка) суперечливість, неузгодженість двох світів, у одному з яких править світло, живе і яскраве, а іншому – звичне, статичне, прийняте. Усі – від офіціанток до огрядних панянок на палубі зворушуються, ерошат волосся Тедді, не розуміючи, що не можна ставитися до людини відповідно до «правилам», продиктованим її віком і зовнішніх виглядом. У занадто багато умовностей, прийнятих більшістю і перехідних з покоління до покоління, мало хто може пересилити себе і не сповнити їх. Дуже рідко вісі оповідань з'являються «порушують» люди, але тут є така людина. Нікольсон з усією серйозністю належить до думок і словами Тедді, і можна пробачити йому занадто звичайний, стереотипний погляд на речі. Він здатний просто взяти й повірити у те, що каже йому Тедді уже тому, що у дорослому світі, для нього про цей світ непогані просто щось.

Гадаю, написав це оповідання – проміжний результат природного всім людей духовного пошуку. Причому, оскільки оточуючі героя люди надто реагують з його «істини», складається враження, що вони сильно схильні не вірити, а в світі таке достаток оточуючих настільки скептично налаштованих людей майже неймовірно. У результаті глобального нерозуміння і невіри людей сам Тедді виглядає незрозумілим генієм, самотньою своєму знанні. Його постать стає майже героїчної, і далі дію оповідання розгортається за сценарієм, цілком відповідному банального «сюжету із цивілізованого життя героя» - смерть Тедді це тільки підтверджує. Звісно, ні з жодному разі можна назвати написав це оповідання, або його сюжет, чи філософію, у ньому излагаемую, банальної, але складається враження, що це образ самотнього героя самим Селинджером дуже глибоко відчутним був би. Однак, як він говорив, що «…у літературі не можна змішувати яка йде безпосередньо від подій у житті автори і відзначене печаткою особи: припустиме лише друге»*, можна говорити, що з Селінджера таке відчуття отторженности, непринятости, сторонності й самітності була досить хворобливим і знайомим. Напевно будь-яке твір, та й творчість взагалі, служить щодо його творця, передусім, можливістю вихлюпнути свої почуття. І саме ступінь цього «выплескивания» яких і визначає зацікавленість і унікальність твори. Адже саме печатку особистості автора робить її творіння на що не схожим хоча б вже тому цікавим.

Дія оповідання дуже динамічно, причому всі герої «кажуть» у прямій промови, без властивих звичайній Селинджеровской манері косвенно-речных висловлювань, які мають відбиток авторської руки. У дещо позбавленому в такий спосіб висловів почуттів автора тексті у своїй настільки виразно підкреслюється багато хто відтінок усмішки, обличчя, потягування, кожен ненавмисний жест і навіть настрій, з яким повертають дверну ручку, що потрібне враження у читача створюється саме собою, який завжди, то, можливо, зрозумілим йому чином, але держава саме рахунок цього достатку описів, гарних за своєю простотою і залишених непоміченими при дуже уважному і зосередженому читанні.


Схожі реферати

Статистика

[1] 2 3 4 5 6