Українські рефератиучбові матеріали на українській мові

RefBaza.com.ua пропонує студентам та абітурієнтам найбільшу базу з рефератів! Також ви можете ділитися своїми рефератами для поповнення бази.

Залежність національного доходу капітальних видатків. Модель Леонтьєва

Сторінка 4

РИНОК КАПІТАЛУ: щоб раціонально вживати свої ресурси, країна повинен мати механізм напрями капіталу ефективні виробництва

Споживання мета будь-якого виробництва. Проте найчастіше ми можемо збільшувати випуск споживчих товарів, спочатку використовуючи ресурси для машин, важкого устаткування й будинків, а потім уже потім застосовуючи цей капітал у виробництві бажаних споживчих товарів. Отже, вкладення засобів у створення й розвиток ресурсів тривалого користування, які дозволяють виробляти ще більше коштів у майбутньому, є важливим потенційним джерелом економічного зростання.

Ресурси, щоб їх на інвестиції, неможливо знайти безпосередньо використані виробництві споживчих товарів. Отже, інвестування вимагає заощадження відмовитися від сьогоднішнього споживання. Хтось -- або інвестор, або той, хто хоче надати їй свої гроші, -- повинен мати заощадженнями, щоб фінансувати капітальні вкладення.

Не все інвестиційні проекти прибуткові. Проект збільшить багатство країни, якщо приріст продукції, отриманих у результаті інвестування, перевищить вартість самих інвестицій, якщо ні -- він неефективний. Якщо воліє реалізувати себе свій потенціал, вона повинна мати у своєму розпорядженні механізм, привертати заощадження і їх в інвестиційні проекти, преумножающие її багатство. У ринковій економіці цю функцію здійснює ринок капіталу.

Цей різноманітний за своїми формам ринок включає у собі фондовий ринок, ринки нерухомості і позикових коштів. Фінансові інститути, такі як банки, страхові компанії, фонди й інвестиційні компанії грають цьому ринку значної ролі. Ринок капіталів координує дії власників заощаджень, які дають свої гроші для реалізації, з його діями інвесторів, зайнятих пошуками коштів на фінансування різних видів діяльності. Приватні інвестори повинні старанно оцінювати нові проекти та шукати у тому числі найприбутковіші. Інвестори -- від акціонерів великих компаній до власників малих фірм -- відбирають для реалізації вигідні проекти, оскільки що така інвестиції збільшують їхня особиста добробут. Доходи, одержувані понад вкладеній у справа суми, є свідченням те, що результат інвестування оцінюється суспільством вище, ніж витрачені нього ресурси. Отже, прибуткові вкладення збільшують як багатство інвестора, а й багатство нації загалом.

Зрозуміло, у приватних інвесторів можуть здійснювати і помилкові дії; вони інвестують у проекти, які знаходяться неприбутковими. Але якби інвестори відмовлялися на що така ризик, багато нових ідеї і залишилася неопробованными, а вигідні, але дуже сміливі проекти, -- були б нездійсненими. Ошибочные інвестиції є тим ціною, яку треба передплачувати плідні нововведення як нових технологій і продуктів. Проте, ті проекти, які не виправдали, би мало бути своєчасно припинені, гарантією чого таки служить ринок капіталу. Приватні інвестори стануть витрачати свої кошти подальшу підтримку збиткових проектів.

Без приватного ринку практично неможливо залучити вільні кошти й послідовно направляти їх у проекти, які збільшують багатство. Якщо інвестиційні ресурси розподіляються урядом, а чи не ринком, до гри вступає зовсім інший набір критеріїв. Політичні міркування заміняють очікувану прибуток за інвестування на ролі обгрунтування вкладення коштів. Інвестиційні ресурси у разі найчастіше направляються політичним партнерам, або у проекти, які приносять вигоду окремим людей і їх політичним об'єднанням.

Коли політика заміняє ринок, інвестиційні проекти частіше скорочують багатство, а не преумножают його. Ілюстрацією цього положення служить досвід Східної Європи й Радянського Союзу. Протягом чотири десятиліття життя (1950 -- 1990 рр.) масштаби інвестування на цих країнах були серед найвищих у світі. Центральні планові органи направляли інвестування приблизно третину національний продукт. Проте такий високі масштаби інвестування принесли трохи користі справи підвищення життєвий рівень, оскільки політичні, а не економічні міркування визначали, які саме проекти слід було фінансувати. Для важливих політичних діячів ресурси найчастіше витрачалися на політичну нісенітницю і показуху.

Іноді уряду фіксують ставку відсотка голосів і цим блокують здатність ринку спрямовувати особисті заощадження у проекти, котрі обіцяють збільшення багатства. Ще гірша, коли стелю відсоткової ставки узгоджується з інфляційної грошової політикою: у цій ситуації ставка відсотки з поправкою на інфляцію -- те, що економісти називають "реальної відсотковою ставкою в" -- часто стає негативною! Якщо встановлена урядом відсоткову ставку нижче темпів інфляції, реальні заощадження скорочуються.

Навряд чи такий стан справ сприятиме збереженню стимулів до накопичення та розміщення коштів у країні. Швидше, це сприятиме "відпливі капіталу", оскільки свої інвестори прагнутимуть вилучення прибутку поза межами країни, а чужі -- за версту її обходити. Така політика руйнує внутрішній ринок капіталу. Через брак фінансового капіталу й відсутності механізму, подає інвестиції в прибуткові проекти, ефективне інвестування не відбувається. Національний дохід перестає зростати чи, що гірше, починає падати.

Табл.1 показує, що став саме такого курс дотримувалися протягом 80-х Аргентина, Замбія, Сомалі, Уганда, Сьєрра-Леоне, Еквадор, Гана і Танзанія. Усі ці країни, зафіксувавши відсоткові ставки, проводили інфляційну грошову політику. Через війну ставка відсотка, скоригована у темпах інфляції, зокрема, реальний прибуток по ощадним депозитах в усіх цих країнах був від'ємним протягом майже цілого десятиліття! Так само були й темпи економічного зростання.

ТАБЛИЦА 1. Ринок капіталу, реальні відсоткові ставки і зростання валового внутрішнього продукту (ВВП) душу населення у що розвиваються

Країни із від'ємною реальної ставкою відсотка

Реальна ставка відсотка*

Середні темпи зростання ВВП душу населення в 1980 -- 1990 рр.

1983 -- 1985

1988 -- 1990

Аргентина

-163

-1179

-1.7

Замбія

-16

-77

-2.8

Сомалі

-35

-69

-0.7

Уганда

-74

-65

0.3

Сьєрра-Леоне

-37

-41

-0.9

Еквадор

-19

-21

-0.4

Гана

-46

-15

-0.4

Танзанія

-21

-12

-0.3


Схожі реферати

Статистика

1 2 3 [4] 5 6 7