Українські рефератиучбові матеріали на українській мові

RefBaza.com.ua пропонує студентам та абітурієнтам найбільшу базу з рефератів! Також ви можете ділитися своїми рефератами для поповнення бази.

Жан-Батіст Сей та її закони

Реферат: Жан-Батіст Сей та її закони

Жан-Батіст Сей (1767 – 1832) – французький економіст. Йому належать теорія вартості, вчення про трьох чинниках виробництва та теорія реалізації.

Вчення Сэя про трьох чинниках виробництва. Сей вважав, що трьом чинникам виробництва – праці, капіталу та природі (землі) відповідають три основних доходу: працю створює зарплатню, капітал – відсоток, земля – ренту. Сума цих трьох доходів визначає величину вартості продукту, кожен із власників тієї чи іншої чинника виробництва отримує винагороду чи дохід, створений відповідним чинником виробництва, як певну частку вартості продукту.

Теорія вартості Сэя. Сей стверджував, що “виробляти предмети, мають яку – нибудь корисність, отже виробляти багатство, оскільки корисність предметів становить перше підставу їх цінності, а цінність є багатство.” Отже, Сей вважав корисність підставою вартості. Сей також думав, що “ціна предмета є мірило його цінності, а цінність є мірило його корисності”; що “мінова цінність, чи ціна предмета, використовують тільки вірним покажчиком корисності, яку люди визнають у предметі". Сей визначав вартість товару “витратами виробництва” – капіталом, землею і працею. Ті витрати він визначав попитом й пропозицією. Сей відкидав внутрішню притаманну товарам вартість будівництва і вважав, що вартість товару виникає у процесі прирівнювання двох товарів.

Теорія реалізації Сэя.Сей стверджував, що, повідомляючи цінність своїм продуктам, виробник сподівається, що його товар оцінять і продано людей, які мають коштів його купівлі. Ці цифри складаються з деяких інших цінностей, з деяких інших продуктів, плодів промисловості, з їхньої капіталів, земель. А з цього витікає, вважає Сей, що “збут для продуктів створюється самим виробництвом”.

Тезису “не можна продати, оскільки мало грошей”, Сей протиставляє інший теза; “не можна продати, оскільки мало інших продуктів”. Сей стверджував, що “грошей завжди досить, аби бути зверненню і взаємному обміну інших цінностей, за умови що вказані цінності дійсно існують”. Сей вважав, що продавці прагнуть лише “отримати цінність свого товару такими продуктами, які потрібні їм для споживання”, що продавці не шукають грошей немає та немає у яких потреби, і якщо й хочуть мати їх або тільки тому, щоб перетворити в предмети свого споживання. Із твердження у тому, що купівля будь-якого продукту неспроможна відбутися інакше як у цінність іншого продукту, Сей зробив кілька висновків:

1.“Чем більше коштів у кожній державі у виробників і що чисельніше виробництва, тим, різноманітніший і ширший збут продуктів”. Наявність іноді великої кількості товарів, які захаращують звернення, бо ні знаходять собі покупців, Сей пояснює тим, що це товари “перевищують суму потреб у них”, і навіть “оскільки інші виробництва дали товарів менше, ніж потрібно”.

2.“Каждый зацікавлений у добробуті всіх ВНЗ і що процвітання галузі промисловості завжди сприятливо процвітанню всіх інших”.

3.“Ввоз іноземних товарів сприятливий продажу внутрішніх продуктів, тому що ми поспіль не можемо купити іноземні товари інакше, за продукти нашої промисловості, наших земель й капіталів, яким, отже торгівля доставляє збут”. Підсумковий висновок Сэя – купуються чи іноземні товари за власні товари чи гроші, “ці купівлі доставляють збут національної промисловості”.

Представники класичної теорії вважали, що ринкова система здатна забезпечити повне використання ресурсів у економіці. Навіть якби виникненні кризових обставин (війна, політичні перевороти, посуха тощо. буд.) автоматичне саморегулювання невдовзі відновить економіки рівень виробництва з повної зайнятості автоматично. Однією з основних понять класичної теорії зайнятості і те, що коли б рівень загальних витрат виявився недостатнім на закупівлю продукції, то включилися б, такі важелі регулювання, як ціна, заробітна платня і ставка відсотка, у результаті зниження загальних витрат не призвело до би скорочення реального обьёма виробництва, зайнятості і дійсних доходів.

Заперечення класичної теорією можливості недостатній рівень витрат частково полягає в законі Сэя. Закон Сэя – це ідея у тому, що сама процес виробництва товарів створює дохід, з точністю рівний вартості вироблених товарів. Це означає, що виробництво будь-якого обсягу продукції автоматично забезпечує дохід, необхідний закупівлі всієї своєї продукції ринку. Пропозиція породжує свій власний попит. Суть закону Сэя можна з прикладу мінової торгівлі.

Наприклад, взуттьовик виробляє чи пропонує взуття як об'єкт купівлі або попиту сорочки чи панчохи, виготовлені іншими ремісниками. Пропозиція взуття обувщиком є її попит інші товари. І для всієї економіки загалом: попит повинна бути такою ж, як і пропозиції. Ця модель адресований економіки з замкнутим потоком. Доход, отриманий виробництва будь-якого загального обсягу продукції, будучи витраченим, може бути цілком достатнім задля забезпечення адекватного загального попиту. При відповідність структури ринку запитам споживача все ринки очищаються від подукции. Може скластися враження, що все, що потрібно робити виробникам на продаж продукції, -- це виробляти цю продукцію; закон Сэя гарантує, що Витрати споживання будуть достатніми на шляху успішної реалізації цієї продукції.

Та заодно з'являється усложняющий чинник – заощадження, бо немає гарантії, що одержувачі доходу витратять її майже повністю. Заощадження є изятие коштів з потоку витрат, що зумовлює з того що Витрати споживання виявляються недостатніми на закупівлю всього виробничого продукції. Якщо домогосподарства зберігають певну частину свої доходи, то пропозицію не створює свою власну попиту. Заощадження викликають недостатність споживання. Через війну – непродані товари, скорочення виробництва, безробіття й відповідне зниження доходів.

Але економісти - класики стверджують, що у насправді заощадження не призводять до недостатності попиту, адже кожен збережений карбованець буде інвестовано підприємцями. Інвестиційні витрати підприємців є доповненням до потоку доходи - витрати, що піти може заповнити будь-який “прогалину” в споживанні, викликаний заощадженням. Отже, якщо підприємці інвестують стільки ж, скільки домогосподарства зберігають, то закон Сэя діятиме і культурний рівень виробництва та зайнятості залишаться постійними. Зможе чи ні економіка цього й зберегти рівень витрат, необхідний забезпечення виробництва і доходу за цілковитої зайнятості, залежатиме від цього, чи плануєте підприємці зробити достатню інвестування, щоб компенсувати заощадження домогосподарств.

Экономисты-классики стверджували, що є грошовий ринок, що гарантує рівність заощаджень й значних інвестицій. У цьому рівновагу досягається рахунок гнучкості відсоткової ставки, від якої потерпають на заощадженнях домогосподарств і величиною інвестицій із боку підприємців.

Крива II – інвестиції

Крива SS – заощадження

R – ставка відсотка

Q – обсяг заощаджень й значних інвестицій

Споживачі зберігатимуть в тому разі, коли хтось платитиме їм ставку відсотки надходжень у ролі вознагражления право їх ощадливість. Що ставка відсотка, тим більший буде зберігати домогосподарство і крива заощаджень SS буде висхідній. Хто це платитиме використання заощаджень? Ніхто інший, як інвестори – власники підприємств, які намагаються знайти грошовий капітал, щоб оновити чи розширити своє підприємство. Оскільки ставка відсотка впливає на витрати підприємців - заёмщиков, то останні охочіше інвестуватимуть за більш низькою ставці відсотка. Отже, крива інвестицій II буде низхідній. Грошовий ринок встановлює рівноважну ціну використання грошей – рівноважну ставку відсотка, коли він сума заощаджень дорівнює сумі інвестицій. Заощадження мало викликають порушень серед витрати - доходи, оскільки ставка відсотка сприяє тому, щоб кожен збережений карбованець потрапила до рук інвесторів.


Схожі реферати

Статистика

[1] 2